Соболь, О. М.Sobol, О. M.2024-12-302024-12-302021Соболь О. М. Духовно-культурні засади збереження національної ідентичності американських підлітків українського походження в освітніх закладах США : дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / СНУ ім. В. Даля. Київ, 2021. 244 с.https://dspace.snu.edu.ua/handle/123456789/1620Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – «Загальна педагогіка та історія педагогіки». – Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. – Київ, 2021. Висвітлено духовно-культурні цінності та ціннісні орієнтації як базові категорії освіти для збереження національно-культурної ідентичності у підлітків українського походження у США; розкрито поняття «етнічне навчання», «предметно-мовне інтегроване навчання», «райдужна коаліція», «національна ідентичність», визначено періоди розвитку американського суспільства. Встановлено, що під ціннісними орієнтаціями людини розуміється певна основа духовного світу особистості. Через ціннісні орієнтації здійснюється засвоєння людиною здобутків духовної культури суспільства. Проблема дослідження духовно-культурних цінностей освіти не може бути розкритою повністю, доки поза межами її вивчення залишається визначення сутності освіти як цінності (Т. Антоненко, М. Безугла). Досліджено, що лише «культурне різноманіття» може відтворити справжнє обличчя етнічних відносин в американському суспільстві. Експерти попередньо характеризують українську діаспору в США як пасіонарну, тому що люди українського походження, за Бретоном, які належать до української діаспори, зберігають та поширюють свою національну ідентичність у поліетнічному середовищі. Визначено, що з перших років перебування на Американському континенті іммігранти з України вибудовували своє організаційне життя, прагнучі, з одного боку, адаптуватися до місцевих умов, а з іншого – зберегти свою етнонаціональну самобутність. Завдяки наполегливій і самовідданій праці українська громада на території США створила сприятливі умови для свого культурно-національного розвитку, зокрема й для існування мережі шкіл українознавства. Школи українознавства у своєму розвитку, як важливі осередки збереження національної культури в діаспорі в умовах освітнього плюралізму та етнокультурної різноманітності США, пройшли кілька важливих етапів: І етап – зародження українського шкільництва (90-ті роки ХІХ ст. – початок ХХ ст.). Зародження й функціонування цих шкіл засвідчило, що на території США на початку ХХ ст. уже сформувалася самоорганізована, консолідована громада, яка в існуванні української школи вбачала найголовніший чинник протидії асиміляції та джерело самозбереження українства. ІІ етап – заснування перших шкіл українознавства, в яких діти американських українців здобувають не лише рідномовну освіту, а й знання про природу, історію, традиції і культуру України. Продовжується активний розвиток українознавчої освіти (50-ті роки ХХ ст. – 80-ті роки ХХ ст.). ІІІ етап – існування мережі шкіл українознавства (останні роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.). На кінець ХХ ст. у США, завдяки еволюційним процесам української школи, сформувалася система українознавчої освіти (від дитячих садочків, шкіл українознавства, курсів українознавства до кафедр українознавства в Гарвардському, Колумбійському, Стенфордському та інших університетах). На сучасному етапі українознавча освіта в США продовжує розвиватися, й найкраще вона організована в суботніх школах українознавства, що діють у системі Шкільної Ради США при Українському конгресовому комітеті Америки. Культурно-освітні та наукові інституції, скеровані педагогами та науковцями Шкільної Ради, розгорнули активну освітньо-виховну, культурно-організаційну, меценатську діяльність задля збереження і розвитку української освіти, рідної мови, народних традицій. Сучасні школи українознавства, ввібравши столітній досвід розвитку української освіти, маючи навчальні програми з українознавчих предметів, виконують головну функцію – збереження національної ідентичності, формування у підростаючого покоління цілісного знання про Україну і світове українство. Схарактеризовано нормативно-правове забезпечення організації освіти підлітків українського походження у США в умовах білінгвізму. Встановлено, що головною метою білінгвального навчання у США є інтеграція етнічних меншин у домінуюче англомовне середовище. Узагальнено думки, висловлені вченими, щодо класифікації моделей білінгвальної освіти: дублююча чи супроводжуюча модель, аддитивна (доповнююча) модель, паритетна модель, модель, що витісняє. З’ясовано, що білінгвальне навчання розглядається як необхідний інструмент досягнення рівності під час здобування освіти представниками національних меншин. Білінгвальні програми покликані розвивати почуття власної гідності, підвищувати самооцінку, формувати почуття етнічної само ідентифікації, збереження національної ідентичності. Досліджено, що у період з середини 1940-х – 1950-ті рр., за вимогою ЮНЕСКО, вимагалося забезпечити дітей різних країн світу освітою рідною мовою, що посилило увагу до навчання етнічних та расових меншин у США. У 1950-ті рр. замість поняття «асиміляція» все частіше став обговорюватися новий концепт – «культурний плюралізм»; у середині 60-х років в літературі почали зустрічатися терміни «етнічне навчання», «етнічна освіта»; період – 1960 – 1970-і рр. дістав назву «Рух етнічних досліджень»; 70 – 80-ті рр. характеризується створенням умов для навчання меншин рідною мовою, тобто, у школах вводилося викладання рідної мови, іноді практикувалося навчання рідною мовою в початкових класах (А. Джуринський); період на межі 80 – 90-х рр.) – пов’язаний із включенням до програм навчальних дисциплін матеріалів про історію та культурні звичаї національних меншин, а також із розповсюдженням білінгвального навчання, яке було спрямоване на усвідомлення культурної та етнічної ідентичності (А. Джуринський), поява концепцій інтеркультурної та глобальної освіти (К. Грант, К. Слітер, Ж. Гей, С. Ньєто; 90-ті роки – початок XXI ст. – поширення полікультурної освіти як чинника реформування освітніх практик, розвиток нових підходів і освітніх моделей, навчання, побудоване на соціальній справедливості, критичному мисленні і рівних можливостях (Я. Гулецька). У період з 2009 р. і дотепер імплементується освітня програма «Гонка до вершини» (Race to the Top, 2009), запровадження навчальних програм, які дозволяють чи навіть вимагають навчання мовами національних меншин, запровадження двомовних університетських програм для дорослих студентів та програм вивчення рідної мови для студентів етнічних меншин. Проаналізовано історичні періоди розвитку американського суспільства, які мали значний вплив на потребу збереження національної ідентичності американських громадян українського походження: Період відбору: 1880-ті − 1920-ті рр. Люди, які були культурно, расово чи соціально незахищеними, приїжджали до Північної Америки. Період квот: 1920-ті − 1930-ті рр. З 1921 р. запроваджено т. зв. «систему квот». Її вістря спрямувалось проти романських і слов’янських народів. Період відкритої демонстрації національної приналежності: 1930 − 1939 рр. У 1930 р., на момент перепису, українці в США почали демонструвати свою справжню національну приналежність завдяки рішучій діяльності етнічних організацій у галузі національної освіти. Період «мовної експансії»: 1939 − 1945 рр. Під час Другої світової війни проблема британської «мовної денаціоналізації» іммігрантів в північноамериканських континентальних країн стала особливо серйозною. Показано освітню діяльність української діаспори США в контексті плекання духовності, збереження традицій, збагачення культурної пам’яті українського народу; національно-культурні традиції та виховання духовно-культурних і загальнолюдських цінностей у сім’ї емігрантів українського походження в США. Розкрито особливості функціонування української мови закордонних українців у багатомовному середовищі, підтверджуються основи навчання рідної мови українців у полікультурному суспільстві та проаналізовано лінгвістичні методи навчання української мови в умовах американського білінгвізму. Дослідження показало, що основною формою викладання української рідної мови в США все ще були місцеві школи. Слід зазначити, що у міжвоєнний період українські громадські та викладацькі організації в Україні неодноразово пропонували створити єдину установу, яка координувала б діяльність українських шкіл на їхніх конгресах, конференціях, забезпечуючи їх курсами, підручниками та посібниками, а також наочними системами. Встановлено, що на формування мети та змісту викладання української мови в США у міжвоєнний період суттєво вплинули ідеї українських вчителів, науковців, які проживали в Галичині та європейських країнах і друкували свої доробки в різних наукових виданнях, що доходили й на північноамериканський континент. Досліджено Період мовної асиміляції. Наприкінці 1980-х років, коли більшість українців, які проживають за кордоном, приймають асиміляцію та припиняють вчитися та спілкуватися мовою своїх предків. Найбільше занепокоєння етнічно свідомої частини української громади полягає в тому, що ця тенденція зростає з кожним роком. Фактично ця ситуація стимулювала президію секретаріату Світового Конгресу Вільних Українців об’явити 1989 рік роком української мови і розвивати ініціативну діяльність, щоб «зберегти українську мову як засіб комунікації в українських родинах, церквах і організаціях». Досліджено, що з початку 1990-х школярі українського походження почали відвідувати свої місцеві школи та українські навчальні школи США. Встановлено, що у другій половині ХХ століття, збереження мови та розвиток навчання рідної мови українців у США стали головним пріоритетом українських організацій та періодичних видань. У цей період їм найбільше уваги приділяли педагогічні журнали «Життя і Школа», «Учительське Слово», «Рідна Школа» та ін. Щоб звертати увагу товариства до питань української мови, у навчальних виданнях було введено колонки «Слово педагога» (Методика і шкільна практика), «Мовний куток», «Батьки та діти», «Українська мова», під якими розміщувалися суміжні теми та змістовні матеріали, які були розраховані на конкретних читачів: викладачів шкіл рідної мови та учнів, які навчаються в українській шкільній системі, їх батьків. Філософія викладання української мови, яка є основою самозахисту українських громад, набувала різних форм у різні історичні періоди. На її розвиток значною мірою впливають два фактори: зовнішні фактори (мовна політика уряду, особливо мовна освіта для іммігрантів) та внутрішні фактори (власне ставлення етнічних спільнот до оволодіння та збереження рідної мови). Дослідження, проведене Науково-дослідним інститутом українознавства МОН України у 2006 році, надає повне розуміння статусу освіти діаспори як української національної системи освіти. Було встановлено, що такі закордонні навчальні заклади українською мовою поширені за кордоном. Констатовано, що на початку цього століття проблема вивчення мови молоддю українського походження в освітніх закладах США стала надзвичайно важливою, адже лише знання мови дало змогу школярам оволодіти змістом українознавчої освіти, головною складовою якої є культурно-історична спадщина корінного населення. Важливим фактором вибору шкіл української мови є те, що вони допомагають підтримувати національну ідентичність, оскільки дають знання про культуру, традиції, історію українського народу, допомагають вивчити мову, надають можливості брати участь у сучасних українських культурних, історичних та релігійних заходах, враховуючи наступні факти: у США існують певні закони, які регулюють освіту та виховання, тоді як люди, які живуть у діаспорі, мають лише моральні закони. Зроблено порівняльний аналіз на межі століть: вивчення рідної мови в Україні та українській діаспорі США. Концепція мовної освіти в Україні ґрунтується на основних положеннях Конституції України, Законів України «Про освіту», Державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття), Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, Концепції мовної освіти 11-річної школи «Українська мова як рідна» (2011 р.), Національної стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року. Досліджено матеріали американської української діаспори про роботу «Рідної школи» у м. Пасейк (штат Нью-Джерсі), Української католицької школи Непорочного Зачаття у Детройті, Школи українознавства Об’єднання українців Америки «Самопоміч» у м. Нью-Йорк (одна з найбільш знакових суботніх шкіл штату Нью-Йорк; з часу свого заснування у 1949 р. вона зосереджується на найкращих практиках реальних європейських середніх шкіл, зосереджуючись на українському дослідженні та розумінні США, високий рівень знань, добре відомий своїм випускникам, які мають можливість скласти іспит «Regents», вивчаючи українську мову, щоб приєднатися до університетів США), Академії св. Юра на острові Манхеттен (українського християнського освітнього центру, денної української школи, навчальний процес якої триває з дитинства до вступу до університету), Школи українознавства ім. Лесі Українки у м. Сіракузи (штат Нью-Йорк), Української школи у м. Палатайн (штат Іллінойс), Української католицької кафедральної школи св. Йосафата у Пармі (штат Огайо), «Нашої Української Рідної Школи» у Філадельфії, Академії св. Василія Великого у Філадельфії, Школи українознавства у Воррені. Встановлено, що українські школи в США є центрами щирого українізму та ще одним способом збереження ідентичності підлітків українського походження в освітніх закладах США. Незалежно від того, чи українські організації, товариства, церкви сповідують якусь ідеологію, питання української школи вважаються одним із пріоритетних напрямків їх роботи. Українська Церква, особливо євангельські баптисти, надає великого значення збереженню української сім’ї та визначенню її ролі у збереженні національної ідентичності, особливо духовної. У публікації «Посланник істини» сім’я пропонується як фундамент суспільства, який допомагає підтримувати суспільну мораль і робить прямим зв’язок між могутньою системою традиційної сім’ї та духовно-економічним розвитком сім’ї, держави, вимагаючи контролювати доступ до ЗМІ, встановлює дружні стосунки з дітьми. Згідно з україномовною літературою США, досліджено, що важливі аспекти життя суспільства, в якій українська сім’я відіграє важливу роль, це любов і повага до духовної спадщини, ідеалізм, жертовність, самодисципліна, витримка і толерантність предків. Культ родини (разом з іншими факторами) став одним із незламностей, через які українці в Сполучених Штатах до сих пір зберегли свою національну ідентичність. З’ясовано, що в межах розширення впливу ідей полікультуралізму, мовно-культурне різноманіття розглядається як багатство і ресурс соціально-економічного розвитку, що долає ідеологію монолінгвізму, монокультурності («плавильного котла») в суспільстві і системах освіти США. З метою визначення можливих шляхів використання американського педагогічного досвіду збереження національної ідентичності американських підлітків українського походження в освітніх закладах США, проаналізовано сучасні мовно-правові засади захисту прав і свобод суб’єктів етнонаціональних відносин у контексті формування ефективної державної етнонаціональної політики України, досліджено концепцію мовної політики як базового політичного документа для формування моделі етнонаціональної політики держави; окреслено передумови для прийняття Закону від 25.04.19 р. № 2704-VІІІ «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (далі – Закон № 2704), що упорядковує низку питань щодо застосування та використання державної мови.ukукраїнська діаспора у СШАнаціональна ідентичністьукраїнська громадамованаціональні традиціїукраїнська церквасім’янаціональна освітакультуранаціональна пам’ятьThesis17.035.3-053.6(=161.2):37.017.4(73)