eEastUkrNUIR
Інституційний репозитарій Східноукраїнського національного університету
імені Володимира ДаляІнституційний репозитарій eEastUkrNUIR - це електронний архів відкритого типу, реалізований на вільному програмному забезпеченні DSpace, що накопичує електронні повнотекстові документи наукового та методичного призначення, створені працівниками будь-якого структурного підрозділу Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, аспірантами, магістрантами чи студентами університету.
Інституційний репозитарій призначений для накопичення, систематизації та зберігання в електронному вигляді інтелектуальних продуктів університетської наукової спільноти, надання безкоштовного відкритого доступу до них засобами Інтернет-технологій, поширення цих матеріалів у світовій науково-освітній простір.
Репозитарій формується та функціонує відповідно до Положення про інституційний репозитарій (електронний архів відкритого доступу) наукових публікацій Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. (Положення)
Розміщення електронних публікацій проводиться методом самоархівування із дотриманням вимог, визначених Положенням про інституційний репозитарій.
Як зареєструватися та розмістити публікацію в інституційному репозитарії eEastUkrNUIR Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (Інструкція)
Документи, що розміщено в репозитаріі, є складовою частиною фонду електронних документів Наукової бібліотеки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.
Якщо при роботі з електронним архівом EastUkrtNUIR виникають проблеми, звертайтеся на корпоративний канал підтримки: support@snu.edu.ua, платформу технічної підтримки hesk.snu.edu.ua або через форму зворотного зв'язку (внизу сторінки).
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
- У фонді зібрано підручники, навчальні посібники та інші видання освітнього змісту, авторами або укладачами яких є науково-педагогічні працівники СНУ ім. В.Даля
Recent Submissions
Емульсійна олігомеризація фракції С9 у присутності редокс-системи «стеарат олова – пероксид водню»
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Субтельний, Р. О.; Сціра, В. О.; Романюк, Є. В.; Баліцький, І. Г.
Досліджено процес емульсійної олігомеризації фракції С9 побічних продуктів піролізу дизельного палива та бензину, ініційований редокс-системою «стеарат олова – пероксид водню». Обґрунтовано доцільність використання стеарату оловау як компонента редокс-системи. Стеарат олова сприяє утворенню активних радикальних частинок у присутності пероксиду воднюу та забезпечує безперервну генерацію гідроксильних і супероксидних радикалів на межі «вуглеводень – вода». Встановлено, що стеарат олова, розчинний у вуглеводневій фазі, лише незначно впливає на поверхневий натяг, тому для стабілізації емульсії необхідне додаткове введення 0,7 % емульгатора Е-30. Показано, що застосування редокс-системи забезпечує підвищення виходу смоли до 28,1 % для фракції С9 піролізу дизельного палива та 35,0 % для фракції С9 піролізу бензину. Оптимальна концентрація стеарату олова становить 0,75–1,0 %. Досліджено фізико-хімічні та реологічні властивості отриманих смол. Встановлено, що смоли, синтезовані за редокс-емульсійною технологією, характеризуються нижчим кольором (20–30 мг I₂/100 мл), вищими показниками густини на одиницю в’язкості (845–1529 м⁻¹·с⁻¹) і меншим температурним коефіцієнтом в’язкості (–0,012 мПа·с/К), що свідчить про покращену термостабільність і пластичність матеріалу. Отримані результати підтверджують ефективність низькотемпературної емульсійної олігомеризації з використанням редокс-системи «стеарат олова + пероксид водню» як перспективного методу синтезу світлозабарвлених вуглеводневих смол з покращеними експлуатаційними властивостями та зниженими енерговитратами.
Адгезивні шари в керамічних броньових системах: матеріали, механіка та оптимізація для багатоударної стійкості
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Рябінін, С. О.; Захаров, А. В.; Майстат, М. С.; Лігезін, С. Л.
У статті систематизовано сучасні знання щодо ролі адгезивних шарів у багатошарових керамічних броньових системах та розглянуто їхній вплив на багатоударну балістичну ефективність. Розглянуто матеріали фронту (Al₂O₃, SiC, B₄C) і підкладок (метали, UHMWPE, арамідні композити), класи адгезивів (епоксиди, модифіковані епоксиди, поліуретани/поліуреї, термопласти) та їхні критичні фізико-механічні параметри: модуль пружності, межі міцності, енергія руйнування (Gc), чутливість до швидкості деформації і акустичний імпеданс. Проаналізовано механізми взаємодії: хвильове відбиття/передача через імпедансні контрасти, в’язкопластична дисипація енергії, утримання керамічних фрагментів та ініціація тріщин. Окремо описано техніки підготовки поверхні (механічна абразія, плазма, силанізація, лазерна текстуризація), рецептурні підходи з наномодифікаціями (CSR, наносиліка, CNT/GNP, POSS) і практичні обмеження (агломерація, зміна реології). Узагальнено набір експериментальних методик: ієрархія випробувань від QC-тестів (lap-shear) через квазістатичні (DCB/ENF), високошвидкісні (SHPB, IWP) до балістичних (V50, multi-hit) з інтеграцією DIC для локальної ідентифікації полів деформацій. Описано чисельні підходи і ролі NDE-стратегій у контролі якості. На підставі огляду сформульовано практичні рекомендації: оптимізація товщини та імпедансу адгезиву залежно від пари «фронт–підкладка», застосування комбінованих поверхневих обробок, включення зміцнювачів-агентів у рецептуру та впровадження стандартизованих multi-hit протоколів з NDE-контролем між пострілами. Визначено пріоритетні напрями подальших досліджень: багатомасштабне моделювання, довготривалі ageing-дослідження та публічні набори даних для валідації моделей. Стаття буде корисна дослідникам і практикам у галузі захисних матеріалів, інженерам-розробникам і виробникам броньових систем.
Екстракція біоактивних сполук з рослинних матеріалів
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Руденко, В. М.; Чумак, В. Л.; Максимюк, М. Р.; Єфименко, В. В.; Левченко, С. В.; Ясакова, Т. Ю.
Природні біоактивні сполуки набувають дедалі більшої популярності завдяки своїм різноманітним лікувальним властивостям. Екстракція вважається одним з найважливіших процесів у виробництві фітопрепаратів.У роботі були досліджені суміші трав, екстракти яких виявляють певну терапевтичну дію. Оскільки на ефективність екстракції впливає сам метод екстракції, для визначення оптимального методу виділення біоактивних речовин з рослинних композицій були використані методи мацерації та реперколяції. Порівняння виходів сухих екстрактів з рослинних комбінацій визначило метод мацерації більш ефективнішим. Тому для подальших досліджень було обрано метод мацерації. Ключову роль у впливі на ефективність екстракції відіграє розчинник, від якого залежить вихід екстракції, склад екстрагованих сполук та збереження біоактивності екстрактів. У роботі для оптимізації процесу вилучення біологічно активних речовин з рослинних композицій досліджено вплив екстрагента на вихід сухих екстрактів. Екстрагування здійснювалося очищеною одою та водними розчинами етанолу (30, 50, 70 та 96%). Аналізуючи загальну картину впливу вибраних розчинників на вихід сухих екстрактів з рослинних композицій можна припустити, шо вибір розчинника визначається виключно хімічною спорідненістю екстрагента до складу рослинних композицій. Температура екстракції є вирішальним фактором, який у значній мірі прискорює виділення біоактивних речовин, проте необхідно ретельно оптимізувати його для зменшення споживання енергії в процесах екстракції. З цією метою у роботі визначено вплив температурного режиму процесу на вихід сухих екстрактів з рослинних композицій. Були вибрані температурні інтервали 20-40, 50-60, 70-80 і 90-100º С, час екстракції - 2 год. Дослідження показали, що з підвищенням температури зростає вихід сухих екстрактів, тим самим підвищується ефективність екстракції. Однак, вище температурного інтервалу 70-л80ºС для двох досліджуваних композицій вихід сухих екстрактів збільшується повільніше, Тому припустили, що подальше нагрівання вище цього інтервалу недоцільне, оскільки вимагає додаткових енерговитрат. Ефективність процесу екстракції також значною мірою залежить від часу нагрівання, тому у дослідженні були проаналізовані виходи сухих екстрактів із рослинних композицій при заданих температурних параметрах і тривалості часу нагрівання у межах від 30 до 180 хв. Аналіз отриманих результатів показав, що максимальний вихід екстрактів спостерігається у разі нагрівання протягом 120 хв., а подальше нагрівання сповільнює підвищення виходу екстрактів. Отже, можна рекомендувати здійснювати ефективну екстракцію протягом 120 хв., що забезпечить економією енерговитрат і часу екстракції.
Гетерогенні каталізатори естерифікації дистиляту вільних жирних кислот н-бутиловим спиртом.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Роговий, Ю. О.; Мельник, С. Р.
Бутилові естери вільних жирних кислот становлять важливу групу хімічних сполук та знаходять широке застосування в харчовій, фармацевтичній, косметичній та біоенергетичній промисловостях. Такі естери одержують естерифікацією вільних жирних кислот н-бутиловим спиртом у присутності кислотних каталізаторів, ферментативною естерифікацією, або ж трансестерифікацією тригліцеридів залежно від типу сировини, цільового продукту та умов процесу. Зважаючи на екологічні та економічні виклики сьогодення, особливу увагу привертає застосування гетерогенних каталізаторів, які забезпечують високу селективність утворення естерів, є термостійкими в реакції та придатними до багаторазового використання. Досліджено можливість застосування доступної на оліє-екстракційних підприємствах допоміжної сировини, яку використовують у виробництві, та яка за своєю природою може виявляти каталітичну дію. Також досліджено вплив вмісту цих допоміжних речовин у реакційному середовищі на закономірності естерифікації н-бутиловим спиртом вільних жирних кислот дистиляту дезодорації соняшникової олії. Як каталізатор використовували катіоніт КУ-2-8, відбільну глину та відпрацьовану відбільну глину. Визначено вплив гетерогенних каталізаторів на перебіг реакції та встановлено оптимальні значення вмісту каталізатора в реакційній суміші за однакових співвідношення реагентів і температури реакції, за яких досягається максимальна конверсія вільних жирних кислот, що містяться в дистиляті. Контроль за перебігом реакції здійснювали за накопиченням водного шару у водовідділювачі та титруванням продуктів реакції розчином лугу з подальшим визначенням їхнього кислотного числа і розрахунком конверсії вільних жирних кислот. Показано, що за мольного співвідношення вільні жирні кислоти : н-бутанол – 1 : 2 і концентрації активних кислотних центрів каталізатора (відпрацьованої відбільної глини) 5,3·10-3 моль·дм–3 досягається конверсія вільних жирних кислот 95,1 %. Вміст гетерогенного каталізатора в розчині має важливе значення, оскільки концентрація його активних кислотних центрів впливає на конверсію вільних жирних кислот до естерів. Визначено, що відбільну глину торгової марки TAIKO ALFA 1G та відпрацьовану відбільну глину можна використовувати як каталізатор естерифікації вільних жирних кислот.
Вплив високонаповненого поліпропіленового концентрату на фізико-механічні властивості поліпропіленових компаундів.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Римар, Т. Е.; Цибульник, М. І.
Поліпропілен є одним з найбільш широко використовуваних пластиків загального призначення, але його застосування в якості конструкційного пластику обмежено через погану низькотемпературну ударну в'язкість, низьку ударну в'язкість і легке старіння виробів в процесі експлуатації. Шляхом наповнення та модифікації поліпропілену можна значно покращити його комплексні властивості, у тому числі жорсткість, міцність, термостійкість тощо, завдяки чому він матиме більше переваг у конкурентній боротьбі з конструкційними пластиками. Найкращий ефект має наповнення поліпропілену карбонатом кальцію. В даній роботі проводились дослідження впливу суперконцентрату карбонату кальцію на механічні властивості композитів на основі поліпропілену. Було показано, що у міру збільшення вмісту наповнювача межа плинності композиту зменшується з 17,73 МПа до 12,95 МПа від 0 до 40% CaCO3. Модуль Юнга послідовно збільшується зі збільшенням відсоткового вмісту наповнювача, що вказує на те, що матеріали ставали жорсткішими в міру додавання більшої кількості CaCO3. Міцність на вигин спочатку збільшувалась з 25,11 Н/мм2 (чистий поліпропілен) до 31,11 Н/мм2 при 5% CaCO3, але потім знижувалась зі збільшенням наповнювача. Модуль пружності при вигині послідовно збільшувався при додаванні більшої кількості наповнювача. Найнижчий модуль пружності при вигині має чистий поліпропілен (865 Н/мм2), а найвищий – поліпропілен, наповнений 40% CaCO3 (1298 Н/мм2). Ударна в'язкість трохи збільшилась від чистого поліпропілену (0,03 Дж/мм2) до 40% CaCO3 (0,039 Дж/мм2), проте ця зміна була непослідовною та непередбачуваною. Загалом було продемонстровано, що додавання CaCO3 до поліпропілену матиме змінний ефект на механічні властивості залежно від відсотка доданого наповнювача. Тому необхідно визначити, наскільки низькі значення межі плинності та міцності на вигин та наскільки високі значення модуля Юнга та модуля вигину будуть прийнятні для конкретного продукту, щоб прийняти рішення про відсотковий вміст наповнювача CaCO3, який можна додати до композиту.