Browsing by Author "Sevostyanov, S. S."
Now showing 1 - 3 of 3
Results Per Page
Sort Options
Item Проблемні аспекти виконання обов’язків за трудовим договором про дистанційну роботу.(СНУ ім. В. Даля, 2025) Севост’янов, С. С.; Sevostyanov, S. S.У статті досліджено проблему належного виконання сторонами трудових обов’язків у договорі про дистанційну роботу. Акцентовано увагу на зростанні кількості трудових конфліктів, зумовлених відсутністю фізичного контролю роботодавця, розмитими межами робочого часу та труднощами документального підтвердження результатів праці. Автор аналізує норми КЗпП України, Типову форму трудового договору про дистанційну роботу, правову доктрину та судову практику, зокрема рішення Верховного Суду періоду постпандемії та воєнного стану. Наведено приклади типових спорів: дисциплінарні стягнення без чітких критеріїв, відмови у виплаті заробітної плати, порушення права на приватність, невизначеність матеріально-технічного забезпечення. Окреслено переваги договірної моделі, що конкретизує трудову функцію, процедури постановки завдань і звітування, канали комунікації та підтвердження доручень, графік доступності й «право на відключення», а також розподіл обов’язків щодо обладнання, компенсацій і стандартів інформаційної безпеки. На підставі порівняльно-правового та аналізу судової практики зроблено висновок про обмеженість чинного регулювання, яке мінімізує інструменти контролю дисципліни та прозорого обліку робочого часу, залишає прогалини в доказуванні виконання роботи й у пропорційності моніторингу. Автор обґрунтовує потребу у стандартизації договірних положень і методичних рекомендацій а також у впровадженні цифрових інструментів (електронна звітність) з гарантіями пропорційності контролю. У висновках наголошено, що комплексне узгодження законодавства, договірної практики та судових підходів зменшить конфліктність, підвищить правову визначеність і забезпечить баланс інтересів працівника й роботодавця.Item Трудовий договір в умовах дистанційної зайнятості(СНУ ім. В. Даля, 2025) Севост’янов, С. С.; Sevostyanov, S. S.Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2025. Дисертаційне дослідження присвячене комплексному аналізу правового регулювання трудового договору про дистанційну роботу як особливої форми нестандартної зайнятості. Актуальність теми обумовлена сучасними викликами ринку праці, пов’язаними з цифровізацією, глобалізацією, пандемією COVID-19 та воєнним станом в Україні, які зумовили масове поширення дистанційної роботи й потребу у її належному нормативному врегулюванні. У першому розділі обґрунтовано генезис і сучасні тенденції розвитку нестандартних форм зайнятості, серед яких дистанційна робота посідає особливе місце. На підставі аналізу наукових джерел сформульовано авторський багатоаспектний підхід до поняття «дистанційна робота» – як виду нестандартної зайнятості, форми організації праці та особливого виду трудових відносин. Доповнено перелік її ознак: самостійна організація робочого місця працівником, обмеженість можливості роботодавця гарантувати безпечні умови праці, використання інформаційно-комунікаційних технологій як обов’язкової складової. Проаналізовано дуалізм методу правового регулювання дистанційної роботи, що поєднує імперативні та диспозитивні засади, а також особливості індивідуально-договірного та колективно-договірного регулювання. У другому розділі дисертаційного дослідження розкрито зміст трудового договору про дистанційну роботу як універсальної форми індивідуалізації трудових відносин. У підрозділі 2.1 досліджено поняття і зміст трудового договору про дистанційну роботу, його істотні та додаткові умови, що визначають специфіку виконання трудової функції дистанційно. Сформульовано авторське визначення поняття трудового договору про дистанційну роботу як письмового двостороннього договору між працівником і роботодавцем, предметом якого є виконання працівником визначеної роботи поза місцем знаходження роботодавця (дистанційно) з використанням електронних засобів комунікації, без прямого підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку, в інтересах роботодавця та за плату, яку роботодавець зобов’язується своєчасно виплачувати. У підрозділі 2.2 з’ясовано особливості укладення і припинення трудових договорів про дистанційну роботу. Розкрито специфіку укладення договорів з неповнолітніми (визначено проблему правового статусу «легкої роботи») та іноземними працівниками (колізійно-правові аспекти, визнання іноземних електронних підписів). Запропоновано авторські зміни до КЗпП України, зокрема: закріплення можливості укладення договору в електронній формі як рівноцінної письмовій; уточнення гарантій для неповнолітніх осіб; удосконалення дозвільних процедур для працевлаштування іноземців. У підрозділі 2.3. досліджено виконання сторонами трудових обов’язків у межах трудового договору про дистанційну роботу. Виокремлено проблемні аспекти: складність контролю за робочим часом і результатами праці, ризики вигорання, психологічної ізоляції та порушення права на відпочинок тощо. Проаналізовано судову практику України та ЄС щодо спорів про неналежне виконання трудових обов’язків у дистанційному форматі. Сформульовано висновок про необхідність більшої конкретизації умов договору (щодо робочого часу, критеріїв оцінки результатів, забезпечення обладнанням) та запровадження додаткових гарантій для захисту прав працівників. Запропоновано внести зміни до Типової форми трудового договору про дистанційну роботу, доповнивши її положеннями про матеріально-технічне забезпечення, охорону праці та механізми комунікації. У третьому розділі досліджено міжнародні трудові стандарти (Конвенція МОП №177, Рекомендація №184, директиви та рекомендації ЄС) щодо правового регулювання дистанційної праці. Виявлено, що ключовими міжнародними стандартами є: обов’язковість письмової форми договору, право на відключення, компенсація витрат працівника, гарантії рівності у доступі до професійного розвитку, захист права на приватність. Зроблено висновок, що національне законодавство України лише частково відповідає цим стандартам, що вимагає його подальшої адаптації до acquis ЄС. Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів у: - науково-дослідній роботі – в якості теоретичної основи для подальшого вивчення фундаменту індивідуально-договірного регулювання нестандартних форм зайнятості та цифрової трансформації трудових відносин; - у правотворчості – при підготовці змін до Кодексу законів про працю України та підзаконних нормативних актів для більш детальної регламентації дистанційної роботи, або при розробці нового Трудового кодексу; - у правозастосовній діяльності - органами Державної служби з питань праці – для підготовки методичних роз’яснень щодо контролю за додержанням трудових прав дистанційних працівників; судами – при розгляді трудових спорів, пов’язаних з виконанням або припиненням дистанційної роботи (наприклад, щодо незаконного звільнення дистанційного працівника, оплати праці, нещасного випадку на дистанційному робочому місці тощо). Окремі пропозиції можуть знайти застосування в практичній діяльності роботодавців при розробці внутрішніх положень про дистанційну роботу та укладенні індивідуальних трудових договорів з працівниками про дистанційну роботу; - в освітньому процесі - при викладанні навчальних дисциплін «Трудове право», «Право соціального забезпечення», «Правове регулювання трудових та процесуально трудових відносин», а також при розробці навчально-методичних матеріалів (в тому числі відповідних розділів підручників і посібників).Item Індивідуально-договірне регулювання дистанційної праці в контексті міжнародно-правових стандартів.(СНУ ім. В. Даля, 2025) Арсентьєва, О. С.; Севост’янов, С. С.; Arsentieva, O. S.; Sevostyanov, S. S.У статті досліджено індивідуально-договірне регулювання дистанційної праці в контексті міжнародних стандартів. Поширення дистанційної роботи стало однією з провідних тенденцій сучасного ринку праці, що зумовлено технологічним прогресом, зміною підходів до організації трудового процесу та глобальними викликами, зокрема пандемією COVID-19 і збройною агресією рф проти України. Наголошено, що в умовах трансформації трудових відносин традиційні правові механізми втрачають ефективність, що потребує оновлення підходів до правового регулювання дистанційної зайнятості. Міжнародні стандарти відіграють важливу роль у формуванні єдиних підходів до забезпечення трудових прав дистанційних працівників. Проведено системний аналіз міжнародно-правових актів Міжнародної організації праці (МОП) і Європейського Союзу (ЄС), що врегульовують дистанційну працю. З’ясовано, що хоча МОП не має спеціального документа, присвяченого цій сфері, окремі акти (Конвенція №177 та Рекомендація №184) містять положення, релевантні для дистанційної праці. Натомість правові акти ЄС, зокрема Директива (ЄС) 2019/1152, Директива 2003/88/EC, Директива (ЄС) 2019/1158 та Рамкова угода про телероботу, формують більш прогресивний підхід, орієнтований на гнучкість, баланс між роботою та особистим життям та гарантування договірної свободи сторін. Виокремлено основні засади індивідуально-договірного регулювання дистанційної праці, серед яких добровільність укладення трудового договору, рівність трудових прав і гарантій, гнучкість організації робочого часу, повага до приватного життя працівника. Зроблено висновок про наявність певних прогалин у міжнародному регулюванні, що створюють виклики для гармонізації національного трудового законодавства України. Перспективами подальших досліджень визначено розроблення практичних рекомендацій для вдосконалення вітчизняного законодавства відповідно до міжнародних стандартів, а також дослідження особливостей договірного оформлення дистанційної праці в умовах цифровізації та поширення інноваційних моделей трудових відносин.