Наукові вісті Далівського університету №28

Permanent URI for this collection

https://dspace.snu.edu.ua/handle/123456789/2752

Browse

Now showing 1 - 16 of 16

Підвищення ефективності тягово-зчіпних та гальмівних якостей локомотивів за рахунок безпосередньої подачі піску в контакт колеса з рейкою.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Ковтанець, М. В.; Могила, В. І.
У статті проаналізовано актуальні технічні та експлуатаційні проблеми функціонування пісочних систем локомотивів, які суттєво впливають на ефективність тягово-зчіпних і гальмівних властивостей, знос елементів рухомого складу та залізничної інфраструктури, а також на загальний рівень безпеки руху поїздів. Для підвищення зчіпних властивостей широке застосування отримала система подачі піску. Проте сучасні конструкції мають низку серйозних недоліків: низьку точність подачі, перевитрату абразивного матеріалу, засмічення стрілочних переводів, баласту та рейко-шпальної решітки, підвищення опору руху, погіршення маневрових характеристик у кривих ділянках колії. Особливо критичними виявляються проблеми, що виникають у зимовий період — замерзання вологи у сталевих трубопроводах ускладнює роботу системи, вимагаючи трудомісткого ремонту в депо, що неможливо повністю реалізувати у відведений час технічного обслуговування. З метою усунення перелічених недоліків у статті запропоновано вдосконалену конструкцію пісочної системи локомотива, яка базується на використанні гнучкого гумового трубопроводу та кронштейна для кріплення сопла безпосередньо на буксі візка. Така система дозволяє точно спрямовувати абразивний матеріал безпосередньо в зону контакту колеса з рейкою, ефективно компенсуючи поперечні переміщення колісної пари під час руху. Матеріал гумового трубопроводу обраний з урахуванням його високої абразивостійкості, еластичності, стійкості до багаторазових деформацій, вібрацій та низьких температур, що забезпечує тривалий термін експлуатації і зменшує ризик закупорки піску. Запропонована конструкція дозволяє зменшити витрату піску, знизити зношування коліс, бандажів та рейок, підвищити надійність роботи пісочної системи в складних умовах експлуатації, покращити умови обслуговування екіпажної частини, а також оптимізувати витрати на виготовлення і технічне обслуговування. Застосування такої системи створює передумови для переходу до енергоощадних і ресурсозберігаючих технологій у локомотивному господарстві. Отримані результати мають практичну цінність для модернізації існуючого парку локомотивів і розробки нових конструкцій пісочних систем, що відповідають сучасним вимогам безпеки, економічності та екологічності.
Суспензійна олігомеризація фракції С9 побічних продуктів нафтопереробки з використанням N1, N1-ди (трет-бутилпероксиметил) -4- (трет-бутилперокси) аніліну
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Субтельний, Р. О.; Баліцький, І. Г.; Сціра, В. О.; Журавський, Є. В.; Кічура, Д. Б.
У статті досліджено отримання вуглеводневих смол С9 методом суспензійної олігомеризації побічних продуктів нафтопереробки. Традиційні технології, засновані на вільнорадикальній олігомеризації, мають недоліки, зокрема високу температуру процесу, тривалу реакцію та темний колір кінцевого продукту, що обмежує його застосування у лакофарбових матеріалах. Запропоновано технологію суспензійної олігомеризації у водному середовищі за низьких температур та інтенсивного перемішування. Реакційна суміш містить воду як дисперсійне середовище, вуглеводневу фракцію С9, амінопероксидний ініціатор та стабілізатор суспензії. Як ініціатор використано N-заміщений амінопероксид – N1,N1-ди(трет-бутилпероксиметил)-4-(трет-бутилперокси)анілін, що забезпечує реакцію за низьких температур. Досліджено модельні суміші, що імітують фракції С9 побічних продуктів піролізу дизельного палива і бензину, з вмістом ненасичених сполук 53,0 % і 50,0 %, відповідно. Температура реакції (313–353 К) і концентрація ініціатора (0,032–0,096 моль/л) не мають суттєвого впливу на вихід смол. Оптимальні умови: температура – 333 K, концентрація ініціатора – 0,064 моль/л, інтенсивність перемішування Re = 10120, вміст дисперсної фази – 25 % об. Тривалість реакції для фракції дизельного палива – 90 хв, вихід – 21,2 %, для фракції бензину – 180 хв, вихід – 26,8 %. За цих умов отримано світлі вуглеводневі смоли (20–30 мг I2/100 мл) з температурою розм’якшення 351–353 К і молекулярною масою 525–540. Суспензійна олігомеризація з амінопероксидним ініціатором дає змогу проводити процес за невисоких температур (303–353 К) та короткого часу (90–180 хв). Це дозволяє ефективно відводити надлишкове тепло, підтримувати ізотермічні умови, запобігати побічним реакціям окиснення та потемнінню продукту. Отримані результати дозволяють вдосконалити процес олігомеризації вуглеводневих фракцій та отримати світлі смоли з покращеними характеристиками, що сприятиме зниженню енерговитрат у виробництві.
Термопластичні еластомерні піни на основі SEBS каучуків з використанням полімерних мікросфер, що терморозширюються, для виробництва ущільнювачів.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Римар, Т. Е.; Сечко, Р. В.
Останнім часом, активувались дослідження з отримання на основі термапластичних еластомерів спінених матеріалів. Такі полімерні піни мають широкий спектр застосування від пакування до аерокосмічної промисловості. Це обумовлено їх малою вагою, високою теплоізоляцією, високою удароміцністю та демпфуючими властивостями. Піни з термопластичних еластомерів отримують з застосуванням як хімічних, так і фізичних спінюючих агентів. При використанні хімічного спінюючого агенту піни мають нерегулярну структуру з відкритими осередками, тоді як при виробництві з використанням інкапсульованого фізичного спінюючого агента, утворюється регулярна структура із закритими осередками. Інкапсульовані фізичні спінюючі агенти являють собою терморозширювані мікрокапсули. Вони складаються з полімерної оболонки, яка інкапсулює насичені вуглеводні. При нагріванні, оболонка розм’якшується, а внутрішній тиск зростає, що призводить до роздування мікрокапсули. В роботи проводилось дослідження властивостей та структури спінених, з використанням полімерних мікросфер, що терморозширюються, стирол-етилен-бутилен-стирольних термопластичних еластомерів, призначених для виготовлення ущільнювачів та килимів салону автомобілів. В роботі показано, що легкотекуча полімерна матриця мікросфери підвищує здатність до розширення, забезпечуючи низьку щільність навіть за низьких рівнів додавання. Тобто спостерігається зниження щільності матеріалу при невеликій кількості добавки мікросфер, оскільки вони збільшуються в обсязі до 60 разів, при цьому структура ядро-оболонка не руйнується, за рахунок чого досягається ефект спінювання. Після охолодження мікросфер полімерна оболонка все ще залишається твердою у стані розширення. Використання мікросфер дозволяє досягати дуже важливого фактора в процесі спінювання - контролю і в той же час сприяє зниженню ваги та покращенню герметизації у виробництві автомобільних ущільнювачів та килимків. Розширюючий агент мікросфер забезпечує такі переваги, як легкість, теплоізоляція, покращення текстури та поглинання ударів, що робить їх цінними в галузях, що потребують покращених властивостей матеріалів.
Дослідження властивостей, спінених із застосуванням мікросфер, термопластичних еластомерів на основі стирол-бутадієн-стирольних каучуків, призначених для виготовлення підошви взуття.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Римар, Т. Е.; Войтюк, С. О.
Одним з найважливіших критеріїв вибору взуття є якість його підошви. Вона може бути виготовлена з різних матеріалів, таких як поліуретан, полівінілхлорид, етиленвінілацетат, термопластична гума. До загальних недоліків цих матеріалів можна віднести: невеликий термін служби, велику вагу, слабкі амортизаційні якості, погану еластичність, вони стають крихкими при сильних морозах та мають не найкращі теплоізоляційні властивості. Підошви, виготовлені з термоеластопластів дозволяють уникнути більшості з цих недоліків. Підошва для взуття з спінених термоеластопластів має гарну теплоізоляцію, підвищену м'якість і гнучкість у поєднанні з високою амортизаційною здатністю та не великою вагою, у порівнянні з монолітною підошвою. Спінювання термоеластопластів відбувається переважно хімічним шляхом, завдяки введенню в полімерну матрицю хімічних речовин, здатних до розкладання за підвищених температур. Але така підошва схильна до розм'якшення, що в кінцевому підсумку може призвести до «розтоптування» взуття та появи на зовнішній поверхні підошви опуклостей та нерівностей. Позбавитися цих недоліків можна замінивши хімічні спінювачі на полімерні мікросфери. Переваги застосування мікросфер, що розширюються, включають підвищення фізико-механічних характерисик, при зниженні ваги та поліпшену формуваність, при збереженні теплоізоляційних властивостей. В даній роботі були досліджені властивості та структура спінених термопластичних еластомерів на основі стирол-бутадієн-стирольних каучуків, призначених для виготовлення підошви взуття. Проведені дослідження показали, що навіть за низького рівня добавок мікросфер забезпечується відмінне спінювання композиту, значно знижуючи щільність продукту. З аналізу структури спінених матеріалів видно, що піни мають ізольовані осередки та контрольований розмір при спінюванні. Але слід зауважити, що зі зниженим вмістом мікросфер збільшується кількість не спінених проміжків і виходить піна з великою щільністю, а підвищений вміст мікросфер, понад 2 %, призводить до утворення надлегких структур, міцнісні властивості яких не задовольняють вимогам до готового виробу.
Технологія гранульованих термоеластопластів на основі СБС каучуків та полімерних мікросфер.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Римар, Т. Е.; Ковальов, С. Л.
Спінені вироби з термопластичних еластомерів із застосуванням полімерних мікросфер набирають все більшого поширення на світовому ринку. Технології, які використовуються у промисловості стосуються процесу їх спінювання безпосередньо при формуванні виробів. Але більш цікавим є виробництво гранул термопластичних еластомерів, наповнених мікросферами, що терморозширюються, які можна переробляти всіма методами, характерними для термопластів, і формувати вироби зниженої щільності, вже безпосередньо із гранул, які містять спінюючий агент. Складність процесу полягає в тому, що мікросфери в процесі формування гранул не повинні розширюватись. Тому в роботі проведені дослідження з визначення умов виробництва гранульованих термопластичних еластомерів, на основі стирол-бутадієн-стирольних каучуків, наповнених полімерними мікросферами, з яких можна виробляти матеріали низької щільності методами лиття під тиском, екструзії, термоформування та ін. Розроблено технологію виготовлення гранул, яка відрізняється простотою та не потребує значних людських та енергетичних витрат. Основна відмінність розробленої технології полягає у введенні парафінової олії безпосередньо у полімерну композицію, на відміну від технології запропонованої виробником мікросфер, де олія вводиться після приготування композиції та утворює липку поверхню, до якої прилипають мікросфери і, таким чином, виходить гранула опудрена мікросферою. В розробленій технології, мікросфери вводяться безпосередньо в композицію, що поліпшує рівномірний розподіл їх в об`ємі гранули, і отже впливає на якість отриманих спінених виробів. Визначено оптимальну температуру виробництва гранул. Показано, що мікросфери, які піддаються занадто високим температурам, з часом починають руйнуватися, що призводить до підвищення щільності матеріалів. Методи обробки розроблених гранул термопластичних еластомерів, наповнених полімерними мікросферами, не потребують складного та вартісного обладнання та можуть здійснюватися на обладнанні, призначеному для виготовлення монолітних полімерних виробів.
Аналіз міцності удосконаленої несучої конструкції вагона-платформи для перевезень контейнерів в умовах експлуатаційних навантажень.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Ловська, А. О.; Діжо, Я.
В матеріалах статті висвітлено особливості розрахунку на міцність удосконаленої конструкції ва-гона-платформи. Суть удосконалення полягає у постановці в консольних частинах рами вагона-плат-форми спеціальних надбудов для обмеження повздовжніх переміщень контейнерів. Для обґрунтування запропонованого удосконалення проведено розрахунок на міцність несучої конструкції вагона-платфо-рми при І та ІІІ розрахункових режимах. Результати проведених розрахунків показали, що максимальні напруження в несучій конструкції вагона-платформи виникають при “ударі”. Разом із цим, дані на-пруження на 7,3% нижчі за допустимі. Максимальні переміщення в вузлах несучої конструкції вагона-платформи склали 3,1 мм і зосереджені в повздовжніх балках рами. Результати проведеного дослідження сприятимуть зменшенню пошкоджень транспортних засобів контейнерних перевезень в експлуатації, формуванню рекомендацій щодо їх проєктування, а також підвищенню рентабельності, в тому числі, в міжнародному сполучення.
Дослідження міцності контейнера-цистерни удосконаленої конструкції при вантажно-розвантажувальних операціях.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Ловська, А. О.
В матеріалах статті висвітлено особливості розрахунку на міцність контейнера-цистерни з удоско-наленою конструкцією каркасу. Суть удосконалення полягає у використанні в каркасі виделки, яка сприяє зменшенню повздовжньої навантаженості його конструкції. Авторами статті сформовано гіпотезу, що впровадження виделки в каркас також сприятиме зменшенню переміщень нижніх частин його стійок при підйомі контейнера-цистерни. Для перевірки зазначеної гіпотези проведено розрахунок на міцність контейнера-цистерни при підйомі за верхні фітинги. Результати проведеного розрахунку встановили, що з урахуванням впровадження виделки в каркас не тільки зменшується його повздовжня навантаженість, а і переміщення в нижніх частинах стійок на 0,7 мм. Результати даного дослідження сприятимуть створенню напрацювань щодо проєктування сучасних конструкцій контейнерів-цистерн, а також підвищенню ефективності експлуатації контейнерних пе-ревезень.
Перспективи застосування покриттів які самовідновлюються в несівних конструкціях транспортних засобів
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Фомiн, О. В.; Козинка, О. С.; Лопатюк, С. П.; Красулін, О. С.; Харченко, Т. В.
У роботі розглядаються сучасні тенденції та перспективи впровадження самовідновлюваних покриттів у несівні конструкції транспортних засобів. Особливу увагу приділено інноваційним матеріалам на основі полімерів з вмонтованими мікрокапсулами, термо- та світлочутливим компонентам, здатним до автономного усунення мікропошкоджень. Аналізуються механізми самовідновлення, зокрема хімічна регенерація, фізико-механічне "затягування" тріщин, а також потенціал використання наноматеріалів. Застосування таких покриттів у несівних елементах (панелі кузова, підрамники, допоміжні каркаси) дозволяє значно знизити темпи деградації матеріалу, продовжити ресурс конструкцій та зменшити витрати на технічне обслуговування. Обговорено виклики щодо довготривалої стабільності таких покриттів у складних умовах експлуатації та шляхи їх вирішення. Визначено, що розвиток самовідновлюваних технологій відкриває нові горизонти для підвищення надійності, безпеки та екологічності транспортних засобів. У статті розглядаються сучасні самовідновлювані матеріали та технології, що знаходять застосування в галузі машинобудування. Особливу увагу приділено полімерним композитам із мікрокапсульованими реагентами, сплавам з пам’яттю форми, а також самовідновлюваним покриттям на основі термо- та світлочутливих полімерів. Описані принципи їх дії, зокрема реакції повторного зшивання, капсульована регенерація та теплове "запам’ятовування" форми. Наведено приклади використання в конструктивних елементах транспортних засобів, вузлах з високим зношуванням, а також у системах захисного покриття. Зазначено основні переваги впровадження таких матеріалів: зменшення експлуатаційних витрат, підвищення довговічності вузлів, зниження потреби в обслуговуванні та підвищення безпеки. Перспективи розвитку включають інтеграцію біоінженерних технологій та "розумних" матеріалів із функцією активного моніторингу та саморемонту. У даній роботі розглянуто основні вимоги до самовідновлювальних захисних покриттів, призначених для несівних конструкцій вантажних вагонів. З урахуванням специфіки експлуатації рухомого складу залізничного транспорту сформульовано комплекс функціональних, механічних, кліматичних та технологічних критеріїв, яким повинні відповідати інноваційні покриття з властивістю самовідновлення. Основна увага приділена використанню полімерних композицій. Наведено обґрунтування ключових параметрів, таких як адгезія, антикорозійна стійкість, зносостійкість, термостійкість, гідрофобність, а також їх вплив на експлуатаційну надійність вантажного вагона. Запропоновані вимоги можуть бути використані при розробці нових матеріалів, технічних регламентів та стандартів для залізничного транспорту. Самовідновлювані матеріали розглядаються як ключовий елемент стратегії сталого машинобудування майбутнього.
Нітридні керамічні матеріали як перспективні радіопрозорі покриття для високочастотної техніки.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Пітак, Я. М.; Мрує, Д. А.
Стаття присвячена вивченню структури, фізико-механічних властивостей та можливостей використання нітридних керамічних матеріалів у високочастотній техніці. Розглянуто основні характеристики нітридів, зокрема AlN, BN та Si₃N₄, що вирізняються високою механічною міцністю, термічною стабільністю та діелектричними властивостями. Ці характеристики роблять їх перспективними для створення радіопрозорих покриттів та антенних систем. Кристалічна структура нітридів забезпечує їх придатність для високотемпературного застосування. Наприклад, AlN має теплопровідність 180–200 Вт/м·К та температуру плавлення близько 2150°C, BN – низьку діелектричну проникність (~4,0) та хімічну стійкість, а Si₃N₄ відзначається міцністю на згин (800 МПа) та ізоляційними властивостями. Термічна стабільність, хімічна інертність та низькі діелектричні втрати роблять нітридні кераміки оптимальними для фазованих антен, радіопрозорих обтічників та теплових бар’єрів. Високий рівень легування (наприклад, рідкісноземельними елементами) дозволяє додатково покращити діелектричні властивості. Ці властивості роблять нітридні матеріали перспективними для аерокосмічної та військової сфер, виробництва радіопрозорих покриттів, теплових бар’єрів та електронних пристроїв.
Дослідження побудови тестових послідовностей для перевірки функціонування ПЛІС
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Рязанцев, О. І.; Кардашук, В. С.; Барбарук, В. М.; Кравцов, С. В.
У статті проведено дослідження методів побудови тестів для перевірки функціонування ПЛІС. Застосування методів діагностики та тестування при їх практичній реалізацій дозволить краще зрозуміти їх можливості та обмеження, а також визначити оптимальний алгоритм для конкретних завдань забезпечення працездатності систем на електронних компонентах. Аналіз існуючих методів та алгоритмів побудови тестів для перевірки працездатності засобів цифрових систем, їх класифікація, застосування та порівняння дозволяє побудувати оптимальну структуру тестів, скоротити кількість перевірок та при програмній реалізації скоротити об’єм програмного коду. Здійснено огляд методів побудови тестів в системах діагностики комп’ютерних систем на базі ПЛІС. Відмічені основні принципи логічного моделювання: паралельність, подієвість, асинхронність, ієрархічність. Відзначені основні риси принципу подієвості. Запропонований алгоритм знаходження логічної моделі на основі вхідних послідовностей (наборів). Розглянуто логічну модель, що містить 4 входи та 1 вихід, метод зворотної імплікації з метою знаходження тестового впливу для реалізації принципу подієвості. Розглянута зворотна імплікація для цифрової схеми полягає в обчисленні множини вхідних значень сигналів, подаючи які на схему, можна отримати необхідні вихідні значення. При виконанні зворотної імплікації використовуються операції кубічного перетину вхідного вектору з кубічним вектором покриття елемента. Наведено приклад виконання зворотної імплікації для одиничного та нульового значення на виході схеми. Отримані набори для одиничного С1 та нульового покриття С0 використовуються для подачі на схему тестового впливу. Перевірки правильності функціонування для визначення одиничних та нульових значень на повному наборі вхідних впливів проведена в програмі Multisim 14.3. В подальшому результати дослідження можуть бути використані для перевірки функціонування вузлів та блоків систем на базі ПЛІС, побудові таблиць константних несправностей та алгоритмів дедуктивного моделювання, який є найпростішим неявним методом моделювання несправностей, орієнтованим на обробку схем вентильного логічного рівня або універсального базисів.
Метод асоціативної кластеризації та інформаційна технологія визначення індивідуальних ознак розумової активності людина за даними енцефалограм.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Лифар, В. О.; Лифар, О. К.; Захожай, О. І.
Стаття присвячена вирішенню актуальної задачі розробки інформаційної технології визначення індивідуальних ознак розумової активності людини для реалізації в апаратно-програмних інтерфейсів між людиною та комп'ютером з використанням класифікаційних засобів штучного інтелекту та застосування засобів об'єктивного контролю енцефалограм. В статті приводяться стислі дані результатів досліджень на основі 24-канального електроенцефалографа Braintest-24, як засобу об'єктивного контролю розумової діяльності людини. Автори ставили за мету перевірити гіпотезу про унікальність ідентифікаційних можливостей електромагнітної активності мозку, завдяки якій можна з високою долею ймовірності ідентифікувати особу піддослідного і проводити процедуру розпізнавання приналежності знятих енцефалограм конкретній особі. При цьому було розроблено математичний метод розпізнавання, який автори назвали методом асоціативної кластеризації. Проведені дослідження підтвердили високий рівень можливостей ідентифікації особистості піддослідного на основі порівняння статистичних даних досліджень конкретних людей, які аналізувалися та узагальнювалися в кластери та утворювали патерни для вирішення задачі класифікації. Отримані результати експериментів підтверджують сформульовану гіпотезу, а розроблені методи обробки енцефалограм дозволяють використовувати їх в задачах класифікації на основі нейронної мережі. В статті визначений тільки початок досліджень. Майбутні дослідження будуть присвячені аналізу можливостей ідентифікації абстрактного рівня мислення людини та рівня емоціональних проявлень.
Адсорбція олеїнової кислоти на іонообмінній смолі КУ-2-8
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Мельник, Ю. Р.; Черніченко, О. В.; Мельник, С. Р.; Магорівська, Г. Я.
Досліджено закономірності адсорбції олеїнової кислоти з її розчину в соняшниковій олії на катіоніті КУ-2-8. Встановлено, що при використанні попередньо висушеного адсорбента рівноважна концентрація олеїнової кислоти в розчині соняшникової олії досягається за 60–90 хв. Присутність у складі катіоніту вологи (вологість повітряно-сухого катіоніту становить 15,9 %) збільшує час досягнення рівноважної концентрації олеїнової кислоти з 60 хв. за температури 303 К до понад 120 хв. з підвищенням температури до 323 і 343 К. Встановлено, що з підвищенням температури адсорбції з 303 до 323 К збільшується кількість адсорбованої кислоти на одиницю маси адсорбента. Подальше підвищення температури до 343 К веде до незначного збільшення кількості адсорбованої олеїнової кислота під час адсорбції на повітряно-сухому катіоніті (приблизно на 6 %) і до помітного збільшення кількості адсорбованої олеїнової кислоти на попередньо висушеному адсорбенті. Встановлено, що збільшення вмісту адсорбента в розчині з 2 до 6 мас. % веде до незначного зниження кількості адсорбованої на одинці маси катіоніту олеїнової кислоти. Отримані результати адсорбції олеїнової кислоти на катіоніті проаналізовані з використанням рівнянь адсорбції Ленгмюра, Фрейндліха та Дубініна-Радушкевича. За результати аналізу рівняння Фрейндліха встановлено, що адсорбція олеїнової кислоти на катіоніті відбувається за механізмом фізичної адсорбції. Розраховані за рівнянням Дубініна-Радушкевича значення енергії адсорбції, які становлять 5,7–7,8 кДж/моль для повітряного-сухого і 5,1–6,8 кДж/моль для попередньо висушеного катіоніту, також підтверджують висновок про механізм фізичної адсорбції олеїнової кислоти. За від’ємними значеннями вільної енергії Гіббса та додатними значеннями ентропії адсорбції зроблено висновок про самовільний перебіг адсорбції олеїнової кислоти як на повітряно-сухому, так і на попередньо висушеному катіоніті КУ-2-8.
Трансестерифікація тригліцеридів на цеолітах, модифікованих іонами двовалентних металів
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Мельник, Ю. Р.; Маласняк, Р. М.; Мельник, С. Р.; Магорівська, Г. Я.
Досліджено закономірності трансестерифікації тригліцеридів соняшникової олії метанолом та етанолом у присутності гетерогенних каталізаторів – цеолітів NaX та CaA, модифікованих іонами Ni2+, Zn2+ та Sn2+. Встановлено, що модифікування NaX-цеоліту іонами двовалентних металів зменшує його активність у реакції трансестерифікації метанолом, що зумовлює як зниження конверсії тригліцеридів, що досягається за 60 та 150 хв., так і зменшення початкової швидкості реакції трансестерифікації. Модифікування NaX-цеоліту іонами Sn2+ забезпечує результат, близький до отриманого на немодифікованому цеоліті. Використання модифікованого СаА-цеоліту в реакції трансестерифікації тригліцеридів метанолом та модифікованих NaX- і СаА-цеолітів при трансестерифікації етанолом дає змогу підвищити початкову швидкість реакції трансестерифікації в 1,03–1,53 (метаноліз, СаА), 1,92–2,10 і 2,39–3,80 (етаноліз, NaX і СаА, відповідно) разів. Використання модифікованого іонами металів СаА-цеоліту забезпечує конверсію тригліцеридів у реакції їх трансестерифікації метанолом (Zn2+ та Sn2+) та етанолом (Ni2+, Zn2+ та Sn2+) понад 95 %, а модифікування вказаного цеоліту іонами Sn2+ за 150 хв. дає змогу досягнути практично повного перетворення тригліцеридів як в реакції метанолізу, так і етанолізу тригліцеридів. Встановлено, що існує чітка кореляція між початковою швидкістю реакції трансестерифікації та ступенем перетворення тригліцеридів при їх взаємодії як із метанолом, так і з етанолом. Висловлене припущення, що підвищення каталітичної активності модифікованих цеолітів пов’язане з включенням іонів двовалентних металів до їх складу. Встановлено, що модифікування цеолітів доцільне за умови їхньої відносно низької активності (СаА) і набагато менш ефективне при модифікуванні цеолітів із високою активністю (NaX) в реакції трансестерифікації.
Реалізація алгоритму роботи автоматизованої системи БПЛА на базі технології RTK.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Улічев, О. С.; Марціленко, С. В.
На сьогодні розробка автоматизованих безпілотних літальних апаратів (БПЛА) є актуальною та перспективною у багатьох сферах діяльності. Такі системи мають певні переваги та недоліки, але з розвитком технологій вони стають більш ефективними та доступними. У цій роботі досліджуються типи автоматизованих систем БПЛА для порівняння їх із системами, керованими операторами. Автоматизовані системи БПЛА не завжди мають переваги в порівнянні з системами, керованими операторами. Багато технологій можуть підвищити параметри стійкості автономних систем за допомогою їх конструкції та конфігурації, включаючи технології навігації, орієнтування в просторі, уникнення перешкод тощо. Різні вчені підкреслювали важливість вивчення питань автономного водіння тактичних БПЛА для вирішення завдань, пов’язаних з безпекою цивільного населення та в бойових умовах, і пропонували різні алгоритми роботи таких систем. Метою даного дослідження є вдосконалення існуючих алгоритмів автономних систем матеріально-технічного забезпечення та навігації безпілотних систем як альтернативи ручному управлінню. У результаті дослідження наведено порівняння точності з іншими навігаційними методами. Окрема увага приділена архітектурі системи та інтеграції RTK з іншими компонентами БПЛА, також розглянуто приклад готового рішення системи у вигляді програми, написаної на мові Python.
Зміст. Наукові вісті Далівського університету. 2025. №28.
(СНУ ім. В. Даля, 2025)
Компьютерне моделювання протидії негативному впливу на складові конструкцій транспортних засобів застосуванням антивібраційних покриттів
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Фомiн, О. В.; Козинка, О. С.; Лопатюк, С. П.; Фурсина, А. Д.
В роботі було розглянуто та проаналізовані методи комп'ютерного моделювання для прогнозування та оптимізації ефективності антивібраційних покриттів у протидії негативному впливу вібрацій на складові конструкцій транспортних засобів. У роботі розглянуто підходи до розробки та вдосконалення методів комп’ютерного моделювання для прогнозування та оптимізації ефективності антивібраційних покриттів у транспортних конструкціях. Особливу увагу приділено моделюванню взаємодії еластомерних матеріалів з металевими основами під дією циклічних навантажень, що характерні для експлуатації автомобільної, залізничної та авіаційної техніки. Запропоновано числові моделі на основі методу скінченних елементів (FEM), що дозволяють враховувати складні фізико-механічні властивості матеріалів покриттів (нелінійна деформація, гістерезисні втрати, температурна залежність) і динаміку збудження у широкому діапазоні частот. Проведено серію віртуальних експериментів із варіацією геометричних параметрів покриття (товщина, площа покриття) з метою визначення їхнього впливу на вібропередачу та напружений стан конструкції. Результати моделювання показали, що оптимізація товщини і розташування покриття може зменшити пікові амплітуди коливань до 60% та збільшити втомну довговічність конструкцій у 2–3 рази. Розуміння того, як конкретні матеріальні властивості впливають на ефективність демпфування, дозволяє оптимізувати вибір матеріалів і конструкцій для конкретних умов експлуатації. У даному дослідженні розглянуто вплив товщини гумового покриття на довговічність металевих конструкцій. Основна увага приділяється ролі покриття у зменшенні втомного руйнування, вібронебезпечних навантажень, зносу та корозії. Гума, як демпфуючий та захисний матеріал, суттєво покращує експлуатаційні характеристики конструкцій за рахунок поглинання динамічних навантажень та ізоляції металу від агресивного середовища. На основі узагальнених експериментальних даних визначено, що оптимальна товщина гумового шару становить 4–6 мм. У цьому діапазоні спостерігається максимальне зменшення амплітуди вібрацій (до 60–70%), зниження зносу металу більш ніж у 5 разів, а також зростання втомної довговічності конструкції у 3–4 рази. При цьому надмірне збільшення товщини (>8 мм) може призвести до зниження жорсткості, виникнення повзучості або відшарування покриття. Отримані результати можуть бути використані для оптимізації конструктивних рішень у машинобудуванні, транспорті, енергетиці та інших галузях, де важливі надійність і тривалий ресурс роботи металевих елементів під впливом динамічних і корозійних факторів. Розроблена методика є універсальним інструментом для інженерного аналізу та може бути інтегрована в процес проєктування нових зразків транспортних засобів із підвищеною вібраційною надійністю. Антивібраційні покриття широко використовуються в машинобудуванні, авіації, будівництві для зниження впливу шкідливих вібрацій.

Browse

Browsing Наукові вісті Далівського університету №28 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options