Дисертації, спеціальність 051 – Економіка
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств у повоєнному відновленні України(СНУ ім. В. Даля, 2025) Осьмак, Д. І.; Osmak, D.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 05 Соціальні та поведінкові науки за спеціальністю 051 Економіка – Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля Міністерства освіти і науки України, Київ, 2025. Дисертацію присвячено дослідженню сучасних теоретико-методичних та прикладних проблем стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств у повоєнному відновленні України. Реалізація сучасних інструментів і важелів стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств важлива для створення безперечних конкурентних переваг, що обумовлено спрямованістю України до євроінтеграції, пріоритетом і важливістю людського капіталу в інвестиційному процесі, стрімкім розвитком інформаційного забезпечення та ШІ і повоєнного відновлення України. В дослідженні розроблено концептуальну схему прогнозування оптимальних параметрів стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств у період повоєнного відновлення, яка включає такі основні етапи: набір показників, що характеризують інвестиційну діяльність підприємств; формування матриці вхідних даних для прогнозування оптимальних параметрів стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності; аналіз динаміки фактичних показників та вибір рівняння тренду з огляду на національні тенденції в економіці; розрахунок прогнозних значень абсолютних показників оптимальних параметрів стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності; визначення прогнозних відносних показників (за необхідності) оптимальних параметрів стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності; стандартизація (за необхідності) прогнозних значень оптимальних параметрів стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності; розрахунок прогнозних значень та їх інтерпретація оптимальних параметрів стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності. Запропоновано заходи стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності для вітчизняних підприємств: визначення пріоритетних видів діяльності і закріплення їх в соціально-економічній програмі розвитку, розробка механізму відповідальності для всіх учасників інвестиційного процесу, податкові пільги та інструменти, розвиток індустріальних парків і державного приватного партнерства. Досліджено фактори ефективності інвестиційних процесів в ринкових умовах за трьома рівнями: макроекономічні, мезоекономічні і мікроекономічні. Дослідження факторів макрорівня, управління їх впливом дозволяє сформувати інвестиційну політику держави, визначити основі пріоритети соціально-економічної програми розвитку держави на майбутнє, врахувати виклики і ризики при здійсненні інвестиційної стратегії держави. Фактори ефективності інвестиційного процесу мезорівня впливають на соціально-економічний розвиток громад і територій, особливості територіального розташування видів господарської діяльності, дозволяють розробляти програми сталого розвитку громадам з визначенням пріоритетів на майбутнє. До факторів останньої групи – мікрорівня, слід віднести ті, що діють на рівні підприємств, установ, організацій, індивідуальних і інституціональних інвесторів. Визначено, що під ефективністю інвестиційного процесу підприємства будемо розглядати порівняння очікуваних результатів від інвестицій до фактичного їх значення. Оцінити ефективність інвестиційного процесу підприємства можна за допомогою показника інвестиційної привабливості. Такий підхід дозволяє не тільки в кількісному виразі отримати оцінку, а і виокремити фактори позитивного і негативного впливу на інвестиційний процес для підприємства, що дозволить нівелювати негативний вплив і підсилити фактори позитивної дії при розробці інвестиційної політики, інвестиційних проєктів і програм суб’єктів господарювання. Виявлено, що головною особливістю інвестиційно-інноваційної діяльності підприємства є вплив інтелектуального капіталу і ресурсу на її ефективність. Здібність топ менеджерів приймати правильні інвестиційні рішення, налагодити інвестиційний процес з максимальною ефективністю і результативністю на підприємстві, зібрати вмотивовану команду фахівців - все це є запорукою успіху, сталого розвитку суб’єкта господарювання навіть в складних економічних умовах. Охарактеризовано основні проблеми інвестиційного середовища України на сьогодні можемо віднести такі: значне податкове навантаження; ставка ПДВ (20%) та ставка податку на прибуток в Україні (18%), що перевищує відповідні показники багатьох країн Центрально-Східної Європи; проте з огляду на високу, порівняно з країнами ЄС прибутковість вкладення капіталу ця різниця не є критичною перешкодою для залучення інвестицій; водночас стримуючими чинниками для поліпшення інвестиційного клімату є інші податки та податкові платежі; корупція на всіх ланках влади, непрозорість процедур прийняття рішень органами виконавчої влади; недостатня ефективність механізмів забезпечення прав і свобод інвесторів, є додатковими перешкодами; військовий стан України, адже через окуповані території йде великий відтік капіталів; також існує великий ризик для інвестора, зокрема іноземні інвестори стикаються з невизначеністю щодо того, наскільки їхні інвестиції в Україну охороняються в час збройного конфлікту й військової окупації. Удосконалено визначення механізму стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств у повоєнний період – це система взаємодії керуючої та керованої підсистем, сукупності форм і джерел інвестицій‚ взаємодія між якими відбувається через методи, інструменти та важелі впливу на процес розробки і реалізації інвестиційних рішень підприємства, з врахуванням мотивів здійснення інвестицій ним. Доведено, що сучасний стан інвестиційного розвитку регіонів та держави загалом характеризується низкою системних проблем, серед яких: недостатній рівень інвестиційно-інноваційного розвитку територіальних утворень; обмежена інтеграція регіонів у глобальні інноваційні мережі та регіональні партнерські програми; низька інвестиційна привабливість регіонів, що супроводжується скороченням обсягів прямих іноземних інвестицій; деградація інтелектуального потенціалу, що проявляється у відтоку висококваліфікованих кадрів із науково-дослідної сфери; невідповідність стратегічних пріоритетів інноваційного розвитку територій актуальним світовим інноваційним тенденціям; критично низький рівень експорту продукції з високою доданою вартістю та інноваційною складовою; зростаючий розрив у темпах інноваційного та цифрового розвитку між регіонами країни та економічно розвиненими державами; прогресуюче зношення техніко-технологічної бази підприємств, що обмежує можливості здійснення інноваційної діяльності; недостатній розвиток сектора інноваційного підприємництва. Підтверджено, що забезпеченню сталого інвестиційно-інноваційного зростання регіонів притаманні багаточисленні протиріччя, викликані невідповідністю національної практики інвестиційно-інноваційної діяльності ринковим викликам як на рівні регіонів, та і на рівні країни в цілому, а також принципам забезпечення сталого інвестиційного розвитку територій. У межах сучасної системи управління інвестиційно-інноваційним розвитком територій ідентифіковано низку внутрішніх суперечностей, які обумовлюють ризики виникнення деструктивних змін у структурі просторового розвитку. Зазначені протиріччя ускладнюють формування ефективної моделі регіонального інноваційного зростання та можуть призвести до поглиблення соціально-економічної диференціації між територіями. Визначено, що основні стратегічні орієнтирами стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств України у повоєнному періоді, повинні стати реалізація системи заходів за такими напрямами регулювання, як покращення інвестиційного середовища, зокрема в частині гарантування безпеки інвестицій, збільшення обсягів інвестицій, покращення структури інвестицій, оптимізація інвестиційних процесів, (скерування інвестиційних процесів на вирівнювання дисбалансів та диспропорцій соціально-економічного розвитку територій. Узагальнено дослідження у сфері стимулювання і активізації інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств, що показали значну розбіжність і неоднозначність думок науковців щодо формування єдиного механізму або алгоритму забезпечення джерелами фінансування інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств у майбутньому післявоєнному періоді. Розроблені механізми (алгоритми) можуть бути покладені в основу формування стратегії інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств в період повоєнного відновлення. Спрогнозовано обсяг капітальних інвестицій за джерелами фінансування, а також за видами економічної діяльності, які показали збільшення обсягів фінансування в майбутньому, що є позитивним і свідчить про подальшу необхідність впровадження та розробки заходів щодо підвищення інвестиційної активності. Запропоновано заходи щодо підвищення ефективності інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств у період повоєнного відновлення: удосконалення нормативно-правової бази; оновлення виробничого потенціалу підприємств; підвищення якості послуг, що надаються; пошук і залучення коштів та грантів; ефективне використання та мобілізація власних ресурсів.Item Реалізація соціальної відповідальності бізнесу в контексті стійкого регіонального розвитку(СНУ ім. В. Даля, 2025) Ніжніков, І. М.; Nizhnikov, I.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 05 – Соціальні та гуманітарні науки за спеціальністю 051 – Економіка – Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України, Київ, 2025. Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у розробці методологічного та методичного підходів до соціально відповідальної поведінки бізнесу в контексті стійкого регіонального розвитку, що обґрунтовують нове уявлення про соціальну відповідальність бізнесу та побудовані на взаємозумовленості соціальних інвестицій та обсягу завданих збитків, а також використанні механізмів державного регулювання та державно-приватного партнерства. Тривала еволюція ідеї соціальної відповідальності актуалізує питання її інституціоналізації в суспільному просторі. Формування та укорінення соціальної відповідальності бізнесу як самостійного соціально-економічного інституту має вирішальне значення як для її подальшого впровадження, так і для переходу до нової моделі економічного мислення. Сучасні підприємці розглядаються як рушійна сила змін, від якої великою мірою залежить, яким буде майбутнє суспільства – більш справедливим, соціально збалансованим і орієнтованим на сталий розвиток. В дисертації визначено, що соціальна відповідальність бізнесу – це діяльність, спрямована на досягнення цілей сталого розвитку територій присутності, забезпечення екологічної стійкості, розвиток людського капіталу, формування глобального партнерства з метою реалізації принципів стійкого розвитку і розділяюча тягар державних витрат на соціальну політику, при цьому обсяг фінансової участі безпосередньо залежить від сукупного розміру збитків, які завдає виробнича діяльність. Доведено, що фінансування, один із видів якого – соціальне інвестування, є основним процесом фінансового регулювання, який надає значущий вплив на розвиток регіональних соціально-економічних систем та є формою реалізації соціальної відповідальності бізнесу. Категорія «фінансування» розглядається як надання фінансових ресурсів суб'єктом-власником суб'єкту-отримувачу на відплатній та/або безоплатній основі з метою отримання позитивного економічного та/або соціального ефекту. Детально розглянуто новий вигляд фінансування – соціальне інвестування, що дозволить не лише підвищити ефективність фінансового регулювання в процесі забезпечення розвитку регіональних соціально-економічних систем, але і покращити якість фінансових відносин. Подальша робота буде спрямована на дослідження соціального інвестування як фактора стійкого соціально-економічного розвитку регіону, для чого необхідно проаналізувати наявні приклади в закордонній та вітчизняній практиці. Стійкий розвиток бізнес-організації представляє собою перспективне поле для проведення дослідницької та наукової діяльності. На наш погляд, одним з основних завдань на сьогоднішній день стає вироблення всебічного розуміння природи СРБО: драйверів (стимулів) бізнес-організацій, вигод і перспектив, основних критеріїв і факторів стійкого розвитку організації. В дослідженні було запропоновано вісім підходів до трактування стійкого розвитку підприємства регіону, а також взаємозв'язку понять соціальної відповідальності бізнесу, корпоративної стійкості та сталого розвитку підприємства регіону (немасштабованість СР; КС як мікроекономічний аспект СР; відсутність відмінностей між СВБ, СР і КС; СРБО як стійкий розвиток стейкхолдерів фірми; КС та соціальна відповідальність; СРБО та соціальна відповідальність). В результаті дослідження підходів до трактування стійкого розвитку підприємства регіону нами запропоновано «ув'язування» понять корпоративної стійкості, стійкого розвитку і стійкого розвитку підприємств регіону. Доведено, що забезпечення достатнього рівня соціального інвестування призведе до формування комплексного регіонального ефекту, включаючи запобігання еколого-економічних збитків, підвищення соціально-екологічної безпеки і конкурентоспроможності регіону, зниження додаткових видатків та підвищення доходів місцевих бюджетів та домогосподарств. Соціальне інвестування в Україні має значний потенціал, але його реалізація потребує вирішення ключових викликів. Впровадження ефективної державної політики, залучення міжнародного досвіду та активізація громадянського суспільства можуть стати каталізаторами розвитку цього важливого напрямку. В дослідженні запропоновано інструментарій масштабного поширення соціального інвестування, що розглянуто як фактор стійкого регіонального розвитку. Він містить шість послідовних етапів, дотримання яких дозволить сприяти усуненню наявних диспропорцій в різних секторах економіки та підвищенню стійкого регіонального розвитку (створення відповідної законодавчої бази; розроблення механізмів взаємодії держави та бізнесу; розроблення інвестиційних соціальних продуктів; формування сприятливих умов для розвитку соціального інвестування; забезпечення інформаційної підтримки всіх соціального інвестування; забезпечення інформаційної підтримки всіх учасників процесу; визначення сфер економіки, що потребують припливу капіталу у вигляді соціальних інвестицій). Для впровадження і розвитку даного процесу на регіональному рівні необхідно працювати над виявленням наявних проблем в області соціально- економічного розвитку (на основі запропонованої нами системи індикаторів оцінки ефективності соціальних інвестицій) та реалізовувати проекти соціального інвестування, спрямовані на їх усунення. Як додатковий інструмент формування необхідних фінансових потоків на регіональному рівні, пропонується розглянути можливість створення стратегічного фонду регіонального розвитку. Основне завдання фонду – формування ресурсної бази для фінансування проблемних сфер на цільовій основі. Крім того, пропонується впровадити організаційне оформлення програм соціальної відповідальності, що реалізуються бізнесом, відповідно до парадигми стійкого регіонального розвитку і включити їх у програми розвитку регіону.Item Організаційно-економічне забезпечення розвитку об’єднаних територіальних громад(СНУ ім. В. Даля, 2021) Білоус, Я. Ю.; Bilous, Y. Y.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 "Економіка" – Державна установа "Інститут економіко-правових досліджень імені В.К. Мамутова Національної академії наук України", Київ; Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Сєвєродонецьк, 2021. Робота присвячена вирішенню науково-практичного завдання організаційно-економічного забезпечення розвитку об’єднаних територіальних громад, що базується на уточнених визначеннях поняття та структури організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ, впровадженні розвинутої методики діагностики розвитку ОТГ, удосконаленому прикладному підході до організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ та підході до формування без-пекоорієнтованих систем управління розвитком об’єднаних територіальних громад, удосконаленій процедурі впровадження та реалізації партисипативного бюджету як елемента організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ. Виявлено об’єктивні передумови організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ та визначено конкретну практичну проблематику, що сприяло більш чіткій ідентифікації предметної області дослідження. Розгляну-то об’єктивний процес створення, функціонування та розвитку ОТГ, який відбувався в межах реформи адміністративно-територіального устрою. Показано, що перерозподіл повноважень між центральними та регіональними органами управління в ході створення та розвитку ОТГ стало ключовим питанням, яке за своєю сутністю є організаційно-економічним, оскільки стосується ресурсів громад та механізмів управління їх використанням. Проаналізовано закордонний досвід децентралізації та виявлено позитивний вплив реформ на місцеву економіку та розвиток регіонів, що підтверджено порівнянням макроекономічних показників України та країн світу. Проаналізовано темпи створення ОТГ та фінансові показники місцевих бюджетів об’єднаних територіальних громад України що продемонструвало ефективність та успішність впровадження реформи. Проаналізовано теорії регіонального управління та основні нормативно-правові документи України щодо децентралізації, показано їх відповідність міжнародним принципам регіонального управління. Проведений аналіз організаційних передумов розвитку ОТГ дав змогу узагальнити проблематику організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ на мезорівні, національному рівні та рівні громад. На рівні громад проблеми розвитку ОТГ поділено на соціально-економічні та організаційно-управлінські. Виділено організаційну та економічну ознаки ОТГ як системи. Організаційну ознаку територіальної громади охарактеризовано наявністю ієрархічної структури управління, підпорядкованих рівнів управління, раціональних відносин суб’єктів та об’єктів управління. Економічну ознаку територіальної громади охарактеризовано раціональним використанням продуктивних сил ОТГ, формуванням процесів, пов’язаних з бюджетуванням та наданням послуг, розподілом, обміном і споживанням, побудовою результативних комунікацій та відносин. ОТГ представлено з позиції системного підходу як систему з організаційною та економічною підсистемами. Виокремлено змістовні ознаки наукових напрацювань з визначення поняття "організаційно-економічне забезпечення". Визначено підґрунтя для погляду на ОТГ з позиції єдності організаційної та економічної підсистем та уточнення поняття організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ. Уточнено визначення поняття "організаційно-економічне забезпечення розвитку ОТГ", що розглядається як управлінська діяльність в організаційній та економічній підсистемах ОТГ з метою створення умов для кількісних та якісних позитивних змін в результатах діяльності ОТГ, що сприяє зростанню потенціалу для сталого та спроможного функціонування ОТГ в довготривалій перспективі з урахуванням можливих трансформацій у нестабільному зовнішньому середовищі. Проаналізовано елементи організаційної та економічної підсистеми ОТГ та уточнено структуру організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ шляхом упорядкування управлінської діяльності в ОТГ з позиції організаційно-економічної єдності двох підсистем. В організаційній підсистемі забезпечується реалізація методів, технологій, механізмів, інструментів та прийомів управління для результативного впливу суб’єктів управління на області управління. В економічній підсистемі забезпечується функціонування економічного механізму для раціонального використання суб’єктами господарювання продуктивних сил регіону та організації інтенсивних відтворювальних процесів на регіональному рівні. Проаналізовано підходи до діагностики розвитку ОТГ. Всю їх сукупність поділено на підходи, які покладено в основу методик, що використовують органи держаної влади, міжнародні організації та науковці. Показано, що більшість методик, які застосовують державні органи влади, спрямовані на оцінювання соціально-економічного розвитку регіону або територіальних громад та не враховують показників, які можуть бути застосовані для оцінювання системи управління розвитком ОТГ. Встановлено, що підходи до діагностики розвитку ОТГ, які застосовують міжнародні, регіональні та наукові експерти носять індивідуальний характер, розробляються для окремих громад та є більш придатними для оцінювання системи управління конкретної ОТГ. Недоліком зазначених методик є відсутність можливості їх застосування для всіх ОТГ на території України оскільки вони носять фрагментарний характер та не є загальновизнаним стандартом діагностики розвитку ОТГ. Проаналізовано чинники розвитку ОТГ та ідентифіковано стратегічні чинники, які слід враховувати при здійсненні діагностики. Обґрунтовано області діагностики організаційної та економічної підсистем та підхід до діагностики, який включає систему показників для оцінювання, шкалу оцінювання показників, критерії оцінювання, послідовність діагностики та використання результатів діагностики. Отримала подальшого розвитку методика діагностики розвитку ОТГ. Ді-агностику розвитку ОТГ запропоновано здійснювати на основі реалізації послідовності аналітичних та синтетичних процедур: ідентифікації та декомпозиції областей діагностики розвитку; визначення окремих критеріїв їх оцінювання; розробки шкали оцінювання та визначення її атрибутивних значень і від-повідної графічної інтерпретації та представлення результатів діагностики. Застосовано запропоновану методику для абсолютної та відносної діагностики розвитку ОТГ як організаційно-економічної системи. Уточнено інструментарій діагностики розвитку ОТГ на основі застосування процедур абсолютної діагностики (віднесення отриманої оцінки областей діагностики до певного діапазону якості, який визначено шкалою оцінювання) та відносної діагностики (визначення областей, оцінки для яких є від’ємними від визначеного середньо-го значення). Визначено пріоритетні напрями організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ та обґрунтовано необхідність розробки прикладного підходу до організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ та визначення від-повідних напрямів щодо покращення областей, які встановлені за результатами діагностики. Обґрунтовано прикладний підхід до організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ, який передбачає взаємодію ОТГ як організаційно-економічної системи з зовнішніми інституціями, діяльність яких спрямована на підтримку розвитку ОТГ шляхом надання експертної, консультаційної, фінансової, матеріальної та нематеріальної допомоги. Показано, що процеси, які відбуваються всередині ОТГ як організаційно-економічної системи пов’язані з використанням сукупності прийомів та способів управлінського впливу на об’єкти управління, ефективність якого проявляється у підвищенні якісних показників життя населення громади, як результат розвитку відповідних соціально-економічних сфер діяльності ОТГ. Обґрунтовано призначення інституцій у сприянні організаційно-економічному розвитку ОТГ. Подано змістовну характеристику елементів організаційної та економічної підсистем організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ. Визначено зміст очікуваних результатів від реалізації запропонованого підходу за сферами розвитку ОТГ. Проаналізовано сутність, характеристики та якісні вимоги до інструментів партисипативного управління, визначено позитивні сторони їхнього використання в ОТГ. Показано переваги використання інструменту партисипатив-ного управління та запропоновано відповідні критерії використання інструментів партисипативного управління. Виділено основні принципи партисипативності, визначено її переваги, виокремлено та охарактеризовано організаційний, економічний, політичний та соціальний ефекти. Проаналізовано міжнародний досвід впровадження партисипативного бюджету. Розроблено модель впровадження партисипативного бюджету та по-дано детальний опис визначених етапів. Удосконалено процедуру впровадження та реалізації партисипативного бюджету для збільшення потенціалу розвитку ОТГ шляхом додавання до критеріїв відбору учасників організацій-них та економічних критеріїв. Організаційні критерії включають надання переваги проєктам, які об’єднують зусилля та концентрують ресурси учасників навколо одного більш крупного об’єкту розвитку. Економічні критерії передбачають отримання більшого економічного або соціального ефекту від довго-тривалого використання об’єкту розвитку. Застосування запропонованої процедури дає змогу консолідувати організаційні та економічні ресурси учасників та комплексно вирішувати питання розвитку ОТГ. Показано, що безпекоорієнтованість повинна стати ключовим критерієм ефективності системи управління в умовах соціально-економічної кризи та постконфліктної трансформації. Проаналізовано чинники небезпеки та показано, що концепція формування безпекоорієнтованих систем управління ОТГ повинна базуватись на існуючих об’єктивних умовах, які склалися в Луганській та Донецькій областях внаслідок воєнного конфлікту та коронакризи та перешкоджають розвитку ОТГ. Удосконалено підхід до формування безпекоорієнтованої системи управління розвитком ОТГ, який базується на організаційно-економічному забезпеченні розвитку ОТГ, передбачає зміни в організаційній та економічній підсистемах і активізацію взаємодії органів управління з інституціями підтримки розвитку, що сприяє швидкому реагуванню на загрози, їх нейтралізації та врахуванню нових викликів для розвитку ОТГ в умовах постконфліктної трансформації. Визначено області імплементації безпекоорієнтованості в систему управління розвитком ОТГ та організаційно-управлінські документи, які є об’єктом аналізу і внесення відповідних змін. Визначено та деталізовано ключові напрями імплементації безпекоорієнтованості в систему управління роз-витком ОТГ. Розроблено змістовний опис щодо забезпечення безпекоорієнтованості системи управління за інституціями підтримки, видами підтримки, організаційної підсистеми та економічної підсистеми. Отримані результати та розроблені підходи використані в діяльності органів управління ОТГ Луганської області та Агенції регіонального розвитку Луганської області.