Browsing by Author "Kotliarova, I. Yu."
Now showing 1 - 4 of 4
Results Per Page
Sort Options
Item Деякі аспекти правового регулювання трудових відносин під впливом процесів цифровізації.(СНУ ім. В. Даля, 2024) Котлярова, І. Ю.; Kotliarova, I. Yu.У статті з'ясовано, що динаміка цифрової трансформації становить складну, глибоку та многогранну задачу, яка впливає на різні сфери суспільства, у тому числі на регулювання трудових відносин. Цей процес, у свою чергу, впливає й на регулювання трудових відносин, шляхом перетворення традиційних форм організації праці за допомогою інформаційних технологій. Зазначено, що введення електронних трудових книжок є одним із позитивних наслідків цифровізації, що сприяє полегшенню обліку трудової діяльності працівників. Додатково відзначено, що впровадження дистанційної форми організації роботи має ряд переваг, таких як швидкий доступ до праці, полегшення працевлаштування осіб з особливими потребами та інших соціальних груп, а також забезпечення часової та просторової гнучкості. Вказується, що серед перспективних напрямів цифровізації у сфері трудових відносин можна визначити запровадження віддаленої (електронної) професійної атестації працівників. У той же час, наявні ризики, пов'язані з можливим негативним впливом комп'ютерної техніки на здоров'я працівників, що вимагає врегулювання робочого режиму та забезпечення балансу між працею та відпочинком. Вказується також на ризики незаконного втручання в особисте та сімейне життя працівника, що вимагає встановлення певних принципів на правових норм, зокрема, щодо захисту персональних даних працівника.Item Забезпечення справедливих умов праці та захист прав працівників у цифрову епоху: законодавчі ініціативи та судова практика.(СНУ ім. В. Даля, 2025) Котлярова, І. Ю.; Kotliarova, I. Yu.Стаття присвячена дослідженню правового регулювання та захисту трудових прав в умовах цифрової трансформації через призму аналізу законодавчих ініціатив та судової практики. Авторка вказує на міжгалузевий характер цієї проблеми та необхідність системного, випереджального реформування законодавства. Дослідження підкреслює, що адаптація законодавства до технологічних змін відбувається повільно, створюючи «цифровий розрив» та зони підвищеного ризику для працівників. Особлива увага приділяється захисту прав гіг-працівників, зокрема від алгоритмічного управління та неправомірної класифікації. На міжнародному рівні ключову роль відіграють Міжнародна організація праці (МОП) та європейське законодавство, зокрема Директива про працівників платформ. Українське законодавство, попри значні успіхи в цифровізації, все ще потребує вдосконалення та посилення захисту трудових прав працівників. Аналіз судової практики України та Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) демонструє тенденцію до захисту прав працівників, особливо щодо правомірності дистанційної роботи та конфіденційності персональних даних. Проте, існують виклики, у тому числі пов'язані з обмеженістю повноважень органів нагляду, тощо. Стаття підкреслює, що забезпечення гідної праці в цифрову епоху є фундаментальним правовим завданням, що відображає якість публічної політики та зрілість правової системи держави та вимагає системного реформування трудового законодавства.Item Правове регулювання та захист трудових прав працівників у контексті цифровізації(СНУ ім. В. Даля, 2025) Котлярова, І. Ю.; Kotliarova, I. Yu.Робота присвячена дослідженню впливу цифрової трансформації на трудові відносини в Україні. Актуальність теми зумовлена глибокими змінами, які цифровізація вносить у сферу праці, створюючи нові виклики та ризики для працівників. Нові форми зайнятості, якот гігпраця, платформна зайнятість, дистанційна робота дають гнучкість, але водночас ставлять працівників перед загрозою нестабільності, відсутності соціальних гарантій та обмеження можливостей захисту своїх прав. Підкреслюється, що чинне національне трудове законодавство відстає від темпів технологічного прогресу та не повною мірою враховує нові формати трудових відносин, що сприяє правовій невизначеності та ускладнює ефективний правовий захист працівників у цифровому середовищі. В роботі визначено сутність і зміст ключових категорій, придатних для застосування в цифровому правовому середовищі. Подано авторські дефініції понять «цифровізація трудових відносин»; «цифрові трудові права»; «цифрові трудові обов’язки», «дистанційна робота», «цифрові платформи», що сприяє усуненню термінологічної невизначеності й закладає основу для подальшої кодифікації цифрових явищ у трудовому праві. Авторкою з’ясовано, що цифровізація праці виступає багатоаспектним і системоутворюючим процесом, який охоплює не лише зміну змісту трудової діяльності, а й трансформацію структури ринку праці та характеру правового регулювання трудових відносин, а також виокремлено три основні аспекти цифрової трансформації на ринку праці: 1) зміна природи та змісту праці; 2) структурна зміна ринку праці; 3) трансформація трудових відносин. Підкреслено, що ці зміни вимагають негайної адаптації законодавства та відповідних соціальних інститутів, що забезпечить створення адекватного правового поля, гарантуючи справедливість, безпеку та гідність у сфері праці. На основі аналізу досвіду міжнародного регулювання трудових відносин, зазначається, що цифрова економіка впливає на класичний розподіл суб’єктного складу трудових правовідносин «працівник–роботодавець», змінюючи найменування працівника на сторону конкретної угоди – фрілансер, підприємець, самозайнята фізична особа, незалежний виконавець, тощо. Авторка робить висновок, що наразі українське законодавство тяжіє до створення нової категорії «працівники інтернетплатформ (цифрових платформ)», включивши їх до сфери дії трудового права та одночасно розробляючи специфічні норми, які враховують особливості праці на таких цифрових платформах. Саме такий підхід дає змогу зберегти принцип єдності та диференціації галузі національного трудового права. Доведено, що особливістю цифрових трудових правовідносин є те, що вони реалізуються в особливому віртуальному середовищі, на цифрових платформах, без реальної (або за обмеженої) комунікації сторін трудових правовідносин, що вимагає від працівників та роботодавців, крім професійних, наявності інформаційних знань та умінь, а також забезпечення їх безпечного інтернетспівробітництва та здійснення цифрових трудових прав. У дослідженні представлена класифікація цифрових правовідносин у сфері праці за різними підставами. Залежно від обсягу використання інструментів цифровізації виокремлено правовідносини: а) які доповнюють, за допомогою цифрових інструментів, класичні трудові правовідносини (наприклад, шляхом використання електронних трудових книжок або електронного цифрового підпису), б) щодо безпосереднього здійснення прав та обов’язків суб’єктів в процесі виконання трудової функції у віртуальному середовищі, коли взаємодія сторін здійснюється віддалено, без фізичного контакту, який замінюють цифрові технології. В залежності від періоду зайнятості сторін трудового договору у віртуальному середовищі: а) цифрові трудові правовідносини, які пов'язані із застосуванням виключно дистанційної (віддаленої) праці працівник та роботодавець укладають угоду про дистанційну роботу на постійній основі; б) змішані трудові правовідносини, які передбачають чергування роботи в офісі з віддаленою працею, в тому числі до цієї групи включаються ситуації, коли віддалена робота застосовується без урахування бажання працівника (тимчасове переведення працівника у виняткових випадках). У дисертації обґрунтована необхідність створення правової основи для регулювання дистанційної роботи, цифровізації робочого часу та права на відключення в Україні. Авторка вважає необхідним внесення змін до чинного КЗпП України шляхом закріплення на законодавчому рівні права на відключення, а також визначення чітких санкцій за його порушення. Зміни до КЗпП України можуть бути сформульовані як частини статті наступним чином: «Ч.1. Працівник має право не виконувати робочі обов'язки та не підтримувати зв'язок з роботодавцем поза межами встановленого робочого часу, якщо інше не передбачено трудовим договором або колективною угодою. Ч.2. Роботодавець зобов'язаний забезпечити реалізацію права працівника на відключення шляхом: встановлення чіткого робочого графіка; утримання від вимог щодо виконання працівником робочих завдань поза робочим часом, за винятком випадків, передбачених законодавством або договором; розробки та впровадження політики щодо права на відключення, яка включає правила використання робочих комунікацій поза робочим часом та визначає випадки, коли це може бути необхідно. Ч.3. Залучення працівника до виконання робочих обов'язків поза встановленим робочим часом допускається лише у випадках: надзвичайних ситуацій, що вимагають негайного втручання; інших випадках, передбачених законодавством або трудовим договором. Ч.4. У разі порушення права на відключення працівник має право звернутися до органів державного нагляду за дотриманням трудового законодавства або до суду для захисту своїх прав та отримання компенсації. Ч.5. За порушення права працівника на відключення роботодавець несе відповідальність відповідно до чинного законодавства». Також авторка узагальнила розуміння поняття права на відключення та вказала, що регулювання цього права за своєю суттю має встановити три основні елементи: 1) обмеження робочого часу (на рівні трудового законодавства); 2) право на відпочинок (перерви, щоденні та щотижневі відпочинки, щорічна відпустка); 3) право на приватність (на рівні конституційного та трудового законодавства). Авторка доводить необхідність чіткого формулювання та законодавчого закріплення інших цифрових трудових прав та гарантій для захисту працівників від неправомірного використання цифрових технологій, зокрема, права на прозорість алгоритмів оплати, права на інформацію про алгоритмічний моніторинг, права на цифрову приватність та захист персональних даних, права на захист від дискримінації, спричиненої алгоритмічними рішеннями роботодавця, тощо. Ці права є новими для українського правового поля, але вони активно реалізуються працівниками у європейських країнах, досвід яких має бути цікавим та корисним для вітчизняної правозастосовчої практики. Акцентується на доцільності встановлення відповідальності роботодавця за порушення норм цифрової трудової етики. В роботі вказується на необхідність закріплення у трудовому законодавстві України визначення цифрових трудових прав «як сукупності прав працівників, пов’язаних із використанням цифрових технологій у процесі виконання трудових функцій» та цифрових трудових обов’язків «як комплексу зобов’язань працівників, що включає дотримання норм кібербезпеки, відповідальне використання цифрових ресурсів та комунікаційних платформ, забезпечення коректної взаємодії з алгоритмічними системами управління працею». З метою забезпечення правової визначеності у сфері цифровізації праці та робочого часу, авторка вважає за доцільне: а) розробити механізми цифрового обліку робочого часу для дистанційних працівників з обов’язковими стандартами щодо захисту персональних даних; б) встановити мінімальні вимоги до компенсації витрат на віддалену роботу, що забезпечить рівні умови праці та підвищить продуктивність; в) визначити межі використання цифрових інструментів моніторингу праці та робочого часу працівників для запобігання порушенням їх права на конфіденційність. Авторка пропонує і інші зміни до чинного КЗпП України, які стосуються кількох його глав та спрямовані на комплексне регулювання нових цифрових трудових відносин. Основні пропозиції включають: розширення сфери регулювання для включення цифрових трудових прав, обов'язків та питань алгоритмічного управління; захист прав працівників в умовах цифрової зайнятості, зокрема, захист персональних даних та обмеження цифрового контролю; регулювання нових форм праці (наприклад, дистанційної) та оплати праці; захист прав працівників на цифрових платформах, включаючи визначення статусу цифрових профспілок. Авторка обґрунтувала позицію, що професійна перепідготовка є одним із ключових викликів сучасного етапу цифрової трансформації як для України, так і для країн ЄС. Швидка цифровізація економіки та автоматизація створюють ризик цифрової нерівності та розрив між навичками працівників і потребами ринку праці. Зазначається, що для вирішення цієї проблеми необхідний комплексний підхід, що передбачає: активну державну політику щодо навчання впродовж життя (lifelong learning), співпрацю між урядом, освітою та бізнесом, а також фінансову підтримку програм перепідготовки. Зроблено висновок, що професійна перепідготовка постає не лише як інструмент індивідуальної адаптації до нових умов, але і як стратегічна передумова економічної стабільності та конкурентоспроможності держави у цифрову епоху. У дисертації доведено, що судовий захист у сфері цифрових трудових відносин відіграє не лише компенсаторну (відновлення порушених прав), а й нормативну роль, тобто має подвійний характер. Він активно формує правозастосовну практику, встановлюючи прецеденти для нових стандартів. Це свідчить про те, що суди не обмежуються тлумаченням чинних норм, а виконують активну, еволюційну та стратегічно важливу функцію у розвитку трудового права в умовах цифрової трансформації. Авторка підкреслює стратегічну роль судової влади у забезпеченні справедливості та гідності працівників у цифрову епоху Аргументована позиція, що для ефективного захисту працівників у нових умовах цифрової економіки профспілки мають не лише зберегти класичні форми діяльності, а й адаптувати свої методи до реалій нетипової зайнятості. Йдеться про пошук нових форматів представництва та захисту прав, включно зі створенням цифрових профспілок, здатних охоплювати працівників дистанційної та платформної економіки, забезпечуючи їх залучення до колективних переговорів і механізмів соціального діалогу. Міжнародні зусилля, зокрема діяльність ЄС та МОП, вже привели до значних регулятивних зрушень, таких як ухвалення Директиви ЄС про платформну зайнятість та резолюції МОП щодо розробки глобальних стандартів в цій сфері. Зазначається, що міжнародна співпраця та тиск профспілкового руху є ключовими для формування нової правової бази, яка буде захищати працівників цифрової економіки. Акцентовано, що у цифровому середовищі громадські організації та правозахисні групи відіграють важливу роль, доповнюючи діяльність профспілок шляхом надання безоплатної правничої допомоги, проводячи адвокаційні кампанії, підвищуючи обізнаність працівників про їхні цифрові трудові права та сприяючи міжнародному діалогу. В умовах цифровізації праці така синергія професійних спілок, громадських ініціатив і міжнародних інституцій є необхідною передумовою створення ефективної, сучасної системи захисту прав працівників, яка відповідала б викликам глобалізованого ринку та потребам цифрової епохи. Сформульовані в процесі дослідження висновки й отримані результати можуть бути використані: у науководослідницькій сфері – для подальших теоретичних напрацювань з питань правового статусу працівника в умовах цифровізації трудових відносин, розвитку концепції цифрових трудових прав і обов’язків, а також при дослідженні нових тенденцій на ринку праці, пов’язаних із цифровою економікою; в освітньому процесі – при викладанні навчальних дисциплін зі спеціальності 081/D8 «Право» (таких як «Трудове право та право соціального забезпечення», «Правове регулювання трудових та процесуальних трудових відносин», «Правове забезпечення цифрової економіки», тощо), для підготовки відповідних лекцій, методичних матеріалів, а також у розробці нових спецкурсів, навчальних програм і підручників, присвячених проблематиці трудових прав у цифрову епоху; у правотворчості – в діяльності з підготовки змін та доповнень до чинних нормативноправових актів у сфері праці. Висновки та конкретні законодавчі пропозиції дисертації можуть бути використані при опрацюванні проєкту нового Трудового кодексу України, розробці спеціальних законів чи підзаконних актів щодо дистанційної роботи, гігекономіки, захисту персональних даних працівників, алгоритмічного управління працею тощо; у правозастосуванні – органами державної влади, місцевого самоврядування, судами та іншими суб’єктами, що забезпечують реалізацію і захист трудових прав. Результати дослідження можуть стати підґрунтям для підготовки роз’яснень, методичних рекомендацій щодо застосування трудового законодавства в умовах цифровізації, а також бути враховані при розгляді трудових спорів, пов’язаних із нетиповими формами зайнятості чи порушеннями прав працівників у цифровому середовищі.Item Цифрова ера правової діяльності: виклики, перспективи та правові межі трансформації правничої праці.(СНУ ім. В. Даля, 2025) Котлярова, І. Ю.; Kotliarova, I. Yu.Цифровізація сфери правничої праці є одним із ключових напрямів сучасного розвитку юриспруденції, що обумовлюється глобальними процесами автоматизації та інтеграції інформаційних технологій у правозастосовну діяльність. Впровадження електронного судочинства, LegalTech-рішень, штучного інтелекту та автоматизованих систем управління юридичними процесами сприяє підвищенню ефективності правової роботи, прискоренню судового розгляду та розширенню доступу до правосуддя. Водночас цифровізація породжує нові виклики, серед яких особливу увагу привертають питання правового регулювання, кібербезпеки, конфіденційності персональних даних, етичності використання алгоритмів у прийнятті рішень та забезпечення рівності прав сторін у цифровому середовищі. Стаття аналізує основні аспекти цифрової трансформації правничої праці в Україні та міжнародному правовому полі, досліджує нормативно-правові акти, що регулюють електронний документообіг, електронне правосуддя та штучний інтелект у юриспруденції. Автор окреслює проблематику автоматизації юридичних процесів, визначає потенційні ризики делегування правозастосовної діяльності цифровим алгоритмам та аналізує роль юриста в умовах динамічної цифровізації. Окрему увагу приділено питанням кіберзахисту судових інформаційних систем, необхідності гармонізації цифрових правових стандартів на міжнародному рівні та розвитку цифрових компетенцій правників. Запропоновані вектори розвитку правничої цифровізації включають удосконалення нормативної бази, підвищення рівня кібербезпеки, інтеграцію штучного інтелекту у правозастосовну практику з дотриманням етичних стандартів, а також цифрову адаптацію юридичної освіти. Таким чином, цифровізація правничої діяльності має спиратися на принципи верховенства права, справедливості та дотримання прав людини, що дозволить ефективно інтегрувати технології у систему правосуддя.