2025 р.

Permanent URI for this community

https://dspace.snu.edu.ua/handle/123456789/2438

Browse

Now showing 1 - 20 of 30

Визнання недійсним нотаріально посвідченого правочину: проблеми та шляхи вирішення.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Загоруй, Л. М.; Загоруй, І. С.; Zagoruy, L. M.; Zagoruy, I. S.
Метою статті є аналіз проблемних питань, що виникають при визнанні недійсними правочинів, посвідчених нотаріусом, з урахуванням чинного законодавства України, судової практики та європейського досвіду країн латинської моделі нотаріату. Особливу увагу приділено теоретичним дискусіям щодо меж відповідальності нотаріуса та ролі нотаріального акту як публічного документа. У статті наведено приклади актуальних рішень Верховного Суду, які демонструють підходи до оцінки дійсності нотаріально посвідчених договорів та підстав визнання їх недійсними, зокрема у разі помилки позивача щодо обставин, які мають істотне значення або у разі доведення наявності підстав вважати нотаріально посвідчений договір неукладеним, або у разі вчинення фраудаторного договору. На основі аналізу судової практики висновано, що навіть за умов дотримання формальних процедур нотаріального посвідчення суди можуть визнавати договори недійсними на підставі поглибленого аналізу волі сторін, обсягу дієздатності особи чи наявності обману, насильства тощо, та сформульовано пропозиції до ЦК України щодо вдосконалення цивільно-правової відповідальності нотаріусів. Встановлено співвідношення фраудаторного та фіктивного договору й доведено, що за наявності спільних рис вони суттєво відрізняються за метою вчинення та механізмом доведення недійсності. На підставі зазначеного пропонується внести доповнення у ЦК України. Ключовим елементом при цьому має стати належний та збалансований підхід між захистом прав клієнтів і гарантіями для нотаріуса.
Захист трудових прав за законодавством деяких країн Європейського Союзу та України: порівняльний аспект.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Гребенар, О. В.; Hrebenar, O. V.
Актуальність проблематики захисту трудових прав працівників в Україні зумовлено адаптацією українського законодавства до міжнародних та регіональних стандартів Європейського Союзу та, беззаперечно, необхідністю формування якісного ринку праці. Обґрунтовано доцільність вивчення та аналізу досвіду окремих зарубіжних країн, держав-членів ЄС, з метою можливості вдосконалення трудового законодавства України. Метою цієї статті було проведення порівняльного аналізу досвіду ФРН та Республіки Польщі з питань правового регулювання захисту трудових прав та їх потенційна адаптація й можливість впровадження в трудове законодавство України. Методологія дослідження включала використання різноманітних наукових методів для досягнення поставленої мети, зокрема: теоретичний аналіз літератури, порівняння, формально-правовий метод та документальний аналіз. В ході вивчення теми було з’ясовано, що водночас, як ФРН та Республіка Польща впроваджують Директиву 2003/88/ЄС через детальні статути та колективні переговори, а система України, що спирається на конвенції МОП, встановлює чіткий 40-годинний робочий тиждень та забезпечує захист від понаднормової роботи без узгодження з ЄС. Разом з тим, проведено аналіз окремих наукових розвідок з питань порівняльно-правового аналізу трудового законодавства в аспекті захисту трудових прав працівників держав-членів ЄС та України. У статті розглянуто, застосовуючи порівняльний підхід, конституційне право на захист трудових прав працівників через призму чинного законодавства ФРН, Республіки Польща та України в аспекті розуміння сутності трудового договору, робочого часу та часу відпочинку, правового регулювання підстав для звільнення працівника й видів відпусток тощо. З’ясовано, що системи регулювання трудових відносин кожної з досліджуваних країн в контексті захисту прав працівників у цій царині відображає свою правову традицію і мають єдине спільне зобов'язання щодо гідної праці. Доведено, що застосовуючи порівняльно-правовий підхід до вдосконалення трудового права України в аспекті захисту прав працівників слід вважати, що саме імплементація міжнародних стандартів, зокрема Резолюції ПАРЄ № 1763, у національне законодавство та впровадження передового зарубіжного досвіду (на прикладі ФРН) з питань механізму його реалізації на практиці у врегулюванні трудових правовідносин, зокрема, щодо реалізації найманим працівником права на заперечення з міркувань совісті, забезпечить більш професійну захищеність останніх. Обґрунтовано доцільність проведення подальших наукових розвідок з питань вдосконалення національного трудового законодавства в контексті зміни концептуального підходу до сутнісного розуміння інспектування праці з умовно «карально-наказового» до оцінки фактичного стану додержання норм чинного трудового законодавства. Результати дослідження спрямовані на підвищення обізнаності суспільства та українського законодавця із досвідом держав-членів ЄС з питань захисту трудових прав працівників.
Індивідуально-договірне регулювання дистанційної праці в контексті міжнародно-правових стандартів.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Арсентьєва, О. С.; Севост’янов, С. С.; Arsentieva, O. S.; Sevostyanov, S. S.
У статті досліджено індивідуально-договірне регулювання дистанційної праці в контексті міжнародних стандартів. Поширення дистанційної роботи стало однією з провідних тенденцій сучасного ринку праці, що зумовлено технологічним прогресом, зміною підходів до організації трудового процесу та глобальними викликами, зокрема пандемією COVID-19 і збройною агресією рф проти України. Наголошено, що в умовах трансформації трудових відносин традиційні правові механізми втрачають ефективність, що потребує оновлення підходів до правового регулювання дистанційної зайнятості. Міжнародні стандарти відіграють важливу роль у формуванні єдиних підходів до забезпечення трудових прав дистанційних працівників. Проведено системний аналіз міжнародно-правових актів Міжнародної організації праці (МОП) і Європейського Союзу (ЄС), що врегульовують дистанційну працю. З’ясовано, що хоча МОП не має спеціального документа, присвяченого цій сфері, окремі акти (Конвенція №177 та Рекомендація №184) містять положення, релевантні для дистанційної праці. Натомість правові акти ЄС, зокрема Директива (ЄС) 2019/1152, Директива 2003/88/EC, Директива (ЄС) 2019/1158 та Рамкова угода про телероботу, формують більш прогресивний підхід, орієнтований на гнучкість, баланс між роботою та особистим життям та гарантування договірної свободи сторін. Виокремлено основні засади індивідуально-договірного регулювання дистанційної праці, серед яких добровільність укладення трудового договору, рівність трудових прав і гарантій, гнучкість організації робочого часу, повага до приватного життя працівника. Зроблено висновок про наявність певних прогалин у міжнародному регулюванні, що створюють виклики для гармонізації національного трудового законодавства України. Перспективами подальших досліджень визначено розроблення практичних рекомендацій для вдосконалення вітчизняного законодавства відповідно до міжнародних стандартів, а також дослідження особливостей договірного оформлення дистанційної праці в умовах цифровізації та поширення інноваційних моделей трудових відносин.
Розвиток правових механізмів соціального захисту в умовах збройних конфліктів: історичний аспект.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Татаренко, Д. В.; Гриценко, Г. М.; Tatarenko, D. V.; Hrytsenko, H. M.
У статті досліджено еволюцію правових механізмів соціального захисту в умовах збройних конфліктів у контексті історичного розвитку. Аналізуються ключові міжнародні та національні нормативно-правові акти, що регламентують соціальні гарантії для постраждалих категорій населення, зокрема військовослужбовців, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб (далі - ВПО) та цивільного населення. У ході дослідження розглянуто історичний розвиток міжнародного гуманітарного права (далі - МГП), починаючи з Гаазьких та Женевських конвенцій, які заклали основу сучасного правового регулювання соціального захисту в умовах війни. Особлива увага приділена ролі міжнародних організацій, таких як ООН, Міжнародний комітет Червоного Хреста та Ради Європи, у створенні та впровадженні стандартів захисту постраждалих від військових конфліктів. Окремо розглянуто розвиток національного законодавства у цій сфері, зокрема правові механізми соціального забезпечення осіб, які зазнали наслідків бойових дій. Простежено еволюцію відповідних правових норм у різних країнах, що зазнавали військових конфліктів, зокрема досвід України, яка в умовах сучасної військової агресії розробляє та імплементує нові механізми соціального захисту постраждалих громадян. Досліджено ефективність чинних правових механізмів у різних історичних періодах, включаючи їх адаптацію до нових викликів, зокрема внутрішніх та міжнародних збройних конфліктів, гібридних воєн та терористичних загроз. Визначено основні проблеми, що виникають під час реалізації соціального захисту в умовах війни, серед яких недостатність фінансових ресурсів, бюрократичні перешкоди та порушення норм міжнародного права. Результати дослідження свідчать про необхідність удосконалення правових механізмів соціального захисту відповідно до сучасних викликів, а також посилення міжнародного співробітництва у сфері гуманітарного права. Запропоновано шляхи вдосконалення законодавчої бази з урахуванням міжнародного досвіду та практики постконфліктного відновлення. Отримані висновки та рекомендації можуть бути корисними для правників, науковців, державних органів, міжнародних організацій та громадянського суспільства, які займаються проблемами соціального захисту в умовах збройних конфліктів.
Механізми захисту права на справедливі умови праці за європейською соціальною хартією в умовах воєнного стану в Україні.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Голтвяницький, М. В.; Holtvainytskyi, M.
У статті досліджено правові механізми захисту права на справедливі умови праці в Україні в умовах воєнного стану через призму зобов’язань, що випливають з Європейської соціальної хартії (переглянутої) як важливого орієнтиру єдиних стандартів в сфері соціально-економічного забезпечення прав людини.. Автором здійснено аналіз норм національного трудового законодавства, що були змінені чи тимчасово призупинені у зв’язку з воєнними діями, та надано оцінку їх відповідності міжнародним стандартам. Здійснено узагальнення підходів, що існують у правовій доктрині та практиці, до забезпечення балансу між потребами національної безпеки та дотриманням соціально-трудових гарантій. У роботі акцентовано увагу на необхідності збереження ядра соціальних прав навіть у періоди надзвичайного правового режиму. В статті здійснено аналіз норм проекту нового Трудового кодексу України та робляться висновки щодо необхідності вдосконалення деяких з них. Зокрема, автором наголошено на необхідності закріплення дефініції «справедливі умови праці», яке спрятиме однозначності тлумачення норм кодифікованого акту та єдності правозастосовної практики, Також в статті запропоновано напрями удосконалення механізмів правового захисту, що мають забезпечити сталість євроінтеграційного вектору України в умовах збройного конфлікту.
Особливості правового регулювання цифрових прав людини.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Сєрєбряк, С. В.; Sieriebriak, S. V.
У дослідженні розглядається трактування прав і свобод людини в контексті глобалізаційних змін. Визначено основні характеристики людського виміру глобалізації, а також чинники, що формують зміст прав і свобод як індивідів, так і народів. Особливу увагу приділено аналізу стандартів захисту прав людини у сфері новітніх інформаційних технологій. Аналіз цифрових прав людини в сучасних умовах потребує всебічного та інтегрованого підходу, що охоплює як національні реалії, так і європейський досвід. Вітчизняні науковці підкреслюють значущість цієї тематики та необхідність її подальшого дослідження. У добу стрімкого технологічного прогресу цифрові права стали невід’ємною складовою суспільного життя, кардинально змінюючи форми спілкування й взаємодії. Україна, подібно до інших держав, зіштовхується з численними викликами у цій сфері, викликаними розвитком інформаційно-комунікаційних технологій. У такому контексті, по-перше, усвідомлення сутності цифрових прав та їх значення є необхідним для кожного громадянина, особливо в частині захисту персональної інформації та права на приватність; по-друге, формування національної політики у цій сфері має спиратися на найкращі практики європейських країн і міжнародні правові норми. Першочерговими кроками є модернізація законодавства, просвітницька діяльність серед населення та зміцнення системи кібербезпеки; по-третє, ефективний захист цифрових прав можливий лише за умови тісної взаємодії між державними структурами, громадянським суспільством, бізнесом і науковими інституціями. Лише завдяки об'єднанню зусиль усіх зацікавлених сторін можна забезпечити надійні та дієві механізми реалізації цифрових прав в Україні. Відзначено основні ризики та виклики для реалізації цифрових прав людини. У результаті проведеного аналізу окреслено потенційні шляхи зменшення існуючих ризиків і загроз, а також розглянуто інструменти контролю за обігом персональних даних в Інтернеті на рівні законодавства та відповідних інституцій. В умовах сучасного інформаційного суспільства право на приватність набуває особливої ваги, адже цифрові права мають гарантуватися не меншою мірою, ніж права у традиційному офлайн-середовищі. Ефективний захист особистого життя в онлайн-просторі передбачає впровадження комплексного нормативно-правового регулювання та створення спеціалізованої установи, що здійснюватиме моніторинг і контроль за станом безпеки персональних даних.
Правове регулювання трудових прав працівників в сучасних умовах: крізь призму концепцій гідної праці та сталого розвитку.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Севост’янова, К. А.; Sevostianova, K. A.
Проблематика та перспективи розвитку основних трудових прав на певному етапі суспільно-державного розвитку визначаються взаємодією філософсько-історичних, глобалізаційно-євроінтеграційних, інформаційно-технологічних чинників, а також залежать від глобальних викликів і загроз. В дослідженні зазначено, що в основі сучасного розуміння цієї проблематики лежить парадигма гідної праці, яка є ключовим елементом сталого розвитку. У статті, на підставі аналізу думок вчених, національного та міжнародного законодавства, охарактеризовано сучасну концепцію гідної праці. Вказується, що в контексті реалізації цієї концепції ключовим елементом є ратифікація міжнародних трудових стандартів, зокрема основоположних Конвенцій МОП. Авторка наголошує на необхідності ратифікації Конвенції МОП № 190 про викорінення насильства та домагань у сфері праці (2019 р.), яка разом із Рекомендацією МОП № 206 – є важливим інструментом для захисту прав працівників від психологічного, фізичного чи сексуального насильства, що є частиною концепції гідної праці. В статті окреслюються і інші проблеми, у тому числі, недостатньою є імплементація норм уже ратифікованих конвенцій МОП у національну практику. Важливим аспектом дослідження є аналіз такого напрямку розвитку трудового права як концепція сталого розвитку, що ініційована ООН. Досягнення сталого розвитку є глобальним інтересом, в якому Україна дала свою згоду та визначила коло міжнародних зобов’язань, реалізація яких ґрунтується на економічній, соціальній та екологічній складових, базисом яких є праця. В статті, зокрема вказується, що екологізація ринку праці є одним з пріоритетних напрямів розвитку трудової галузі в аспекті сталого розвитку. Авторка також робить висновок про необхідність прийняття нового Трудового кодексу України, що є кроком для створення єдиної та систематизованої нормативно-правової бази, яка регулюватиме всі аспекти трудових відносин, базуючись на концепціях гідної праці та сталого розвитку. На підставі проведеного дослідження сформовано ряд інших теоретичних та практичних рекомендацій задля вдосконалення трудового законодавства України.
Захист прав споживачів у цифровому середовищі: від римського приватного права до європейських реалій.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Капліна, Г.; Мезеря, О.; Kaplina, H.; Mezerya, O.
Стаття присвячена дослідженню еволюції правового захисту споживачів від часів римського приватного права до сучасних європейських підходів, з особливим акцентом на виклики цифрової доби. Автори аналізують, яким чином базові римські принципи — добросовісність (bona fides), відповідальність за приховані недоліки товару та захист слабшої сторони стали методологічною основою для сучасного договірного та споживчого права, включно з цифровим середовищем. У статті обґрунтовується, що навіть за відсутності формального статусу «споживача» в римському праві, численні положення мали на меті забезпечити рівновагу між сторонами правочину, що набуває особливого значення в умовах цифрової економіки. Сучасний етап розвитку електронної торгівлі, онлайн-сервісів та цифрового контенту створює низку загроз для споживачів — від фішингових атак до недобросовісної реклами та несанкціонованого збору персональних даних. Увагу приділено прогалинам українського законодавства в контексті цифрової трансформації: застарілі норми, обмежена інституційна відповідальність, слабкий механізм контролю за онлайн-продавцями. Аналізується нова редакція Закону України «Про захист прав споживачів» (2023), яка спрямована на гармонізацію з правом ЄС. Окремо розглядається поняття цифрового контенту, права споживача на якість і безпеку послуг, запровадження Порталу е-покупець та системи перевірених постачальників. Автори проводять порівняльний аналіз норм римського, німецького, французького та англійського правопорядків щодо добросовісності, гарантій та договірної відповідальності, і демонструють їхню еволюцію до сучасних європейських регламентів, таких як Директива (ЄС) 2019/770, GDPR, Digital Services Act. Окреслюються конкретні пропозиції щодо вдосконалення українського законодавства: прийняття Закону про цифрові права споживачів, модернізація Закону «Про електронну комерцію», створення цифрових стандартів інформування споживача. Визнається ключова роль державного нагляду, цифрової грамотності населення та прозорості платформ у забезпеченні ефективного захисту. Матеріал має міждисциплінарний характер, поєднуючи історико-правовий аналіз, європейське право та сучасні проблеми цифрової безпеки. Стаття буде корисною для науковців, законодавців, юристів-практиків та всіх, хто зацікавлений у розбудові споживчого права в умовах цифрової трансформації.
Правові аспекти міжнародної співпраці у сфері протидії домашньому насильству.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Канський, О. А.; Татаренко, Г. В.; Kanskyi, О. А.; Tatarenko, H. V.
У статті досліджуються ключові механізми міжнародного правового співробітництва у боротьбі з домашнім насильством, аналізуються нормативно-правові акти, що регулюють цю сферу, а також визначаються проблеми та перспективи інтеграції України у міжнародну систему захисту прав постраждалих. Окрему увагу приділено ролі міжнародних організацій, зокрема Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи, Європейського Союзу та Організації з безпеки і співробітництва в Європі у формуванні загальних стандартів запобігання та реагування на випадки насильства в сім’ї. Аналізується імплементація міжнародних зобов’язань у національне законодавство України, зокрема виконання положень Стамбульської конвенції, яка передбачає комплексний підхід до боротьби з гендерно зумовленим насильством. Стаття також висвітлює ефективність національної правозастосовної практики, особливості криміналізації домашнього насильства відповідно до статті 126-1 Кримінального кодексу України, а також проблеми взаємодії між державними та міжнародними інституціями. Досліджується фінансове забезпечення державних програм підтримки постраждалих та їх залежність від міжнародних донорів, що впливає на сталість системи соціального захисту. У статті проаналізовано ключові міжнародні ініціативи та програми, такі як «ЄС за ґендерну рівність», Позабюджетна програма підтримки ОБСЄ для України та регіональний моніторинговий посібник щодо роботи з кривдниками, які сприяють розвитку національних механізмів протидії домашньому насильству та підвищенню рівня обізнаності суспільства. У висновках обґрунтовано необхідність посилення міжвідомчої координації, розширення фінансування кризових центрів, вдосконалення міжнародного правового співробітництва та адаптації українського законодавства до сучасних міжнародних стандартів у сфері захисту прав людини.
Колективні позови у трудових спорах: зарубіжний досвід та перспективи національної практики.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Івчук, Ю. Ю.; Ivchuk, Yu.
У статті досліджено проблему відсутності механізму колективного позову у сфері трудових правовідносин в українському законодавстві. Наголошено на зростанні потреби у консолідованому судовому захисті працівників в умовах індивідуалізації трудових спорів та масових порушень трудових прав. Автор аналізує міжнародний досвід функціонування інституту колективного позову (class action) у країнах англо-американської та континентальної правової традиції, зокрема в США, Канаді, Великій Британії, Італії, Франції та Нідерландах. Наведено приклади успішних трудових колективних позовів щодо дискримінації, несплати понаднормових, неправомірного обмеження трудових прав. Окреслено переваги моделей opt-in та opt-out, їхню роль у забезпеченні ефективного доступу до правосуддя для великої кількості працівників, які зазнали однотипної шкоди. На підставі порівняльного аналізу піддано зроблено висновок про обмеженість українського механізму процесуальної співучасті та неефективність представництва інтересів трудового колективу через профспілки. Вказано, що чинне законодавство не передбачає чітко визначеної процедури для групових позовів у трудовій сфері, а судова практика демонструє фрагментарність підходів. Автор обґрунтовує потребу у запровадженні в Україні повноцінного інституту колективного позову з урахуванням правової моделі країн ЄС. Висловлено пропозиції щодо вдосконалення законодавства: закріплення статусу представника групи, адаптація системи судового збору, розробка цифрових інструментів для онлайн-приєднання до колективного позову, а також надання профспілкам права подавати позов без необхідності індивідуальних довіреностей. У висновках наголошено, що розвиток інституту колективного позову в Україні має потенціал стати ключовим елементом ефективного захисту трудових прав. Перспективним напрямом подальших досліджень визначено аналіз моделей колективного захисту, розробку процесуального механізму для їх імплементації в національне судочинство та оцінку ролі цифровізації правосуддя в цьому процесі.
Цифрова ера правової діяльності: виклики, перспективи та правові межі трансформації правничої праці.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Котлярова, І. Ю.; Kotliarova, I. Yu.
Цифровізація сфери правничої праці є одним із ключових напрямів сучасного розвитку юриспруденції, що обумовлюється глобальними процесами автоматизації та інтеграції інформаційних технологій у правозастосовну діяльність. Впровадження електронного судочинства, LegalTech-рішень, штучного інтелекту та автоматизованих систем управління юридичними процесами сприяє підвищенню ефективності правової роботи, прискоренню судового розгляду та розширенню доступу до правосуддя. Водночас цифровізація породжує нові виклики, серед яких особливу увагу привертають питання правового регулювання, кібербезпеки, конфіденційності персональних даних, етичності використання алгоритмів у прийнятті рішень та забезпечення рівності прав сторін у цифровому середовищі. Стаття аналізує основні аспекти цифрової трансформації правничої праці в Україні та міжнародному правовому полі, досліджує нормативно-правові акти, що регулюють електронний документообіг, електронне правосуддя та штучний інтелект у юриспруденції. Автор окреслює проблематику автоматизації юридичних процесів, визначає потенційні ризики делегування правозастосовної діяльності цифровим алгоритмам та аналізує роль юриста в умовах динамічної цифровізації. Окрему увагу приділено питанням кіберзахисту судових інформаційних систем, необхідності гармонізації цифрових правових стандартів на міжнародному рівні та розвитку цифрових компетенцій правників. Запропоновані вектори розвитку правничої цифровізації включають удосконалення нормативної бази, підвищення рівня кібербезпеки, інтеграцію штучного інтелекту у правозастосовну практику з дотриманням етичних стандартів, а також цифрову адаптацію юридичної освіти. Таким чином, цифровізація правничої діяльності має спиратися на принципи верховенства права, справедливості та дотримання прав людини, що дозволить ефективно інтегрувати технології у систему правосуддя.
Особливості правового регулювання трудових відносин в частині призупинення дії трудового договору в умовах війни.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Петросян, К. Є.; Котова, Л. В.; Petrosyan, K. E.; Kotova, L. V.
У статті здійснено аналіз сутності трудових правовідносин, які становлять фундамент суспільного життя. Встановлено, що в рамках трудових відносин людина задовольняє свої потреби і створює матеріальні блага, а держава зобов’язана забезпечити гідні умови праці для розвитку цих відносин. Визначено вплив запровадженого в Україні воєнного стану на організацію трудових відносин шляхом прийняття спеціального Закону України № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Проаналізовано пріоритетне застосування на період дії воєнного стану норм прийнятого закону № 2136-ІХ у порівнянні із КЗпП України, положення якого мають застосовуватися лише в частині, що не суперечать положенням закону. Досліджено новелу в трудових відносинах - призупинення дії трудового договору, яке є тимчасовим, не тягне за собою припинення трудових відносин, а ініціатором призупинення можуть бути працівник і роботодавець, від чого залежить сам механізм призупинення. Досліджено основні умови призупинення дії трудового договору. Також в статті проведено порівняльний аналіз нормативного врегулювання інституту призупинення трудового договору в законодавчих актах Молдови, Литви, США, Норвегії, Німеччини та інших, на підставі чого встановлено різні підходи використання країнами механізму призупинення трудових договорів, залежно від правової системи та економічних умов. Здійснено огляд національної судової практики з розгляду справ щодо оскарження наказу про призупинення дії трудового договору працівниками та запропоновано вдосконалення трудових відносин в сучасних реаліях з урахуванням інтересу працівників як за умов воєнного стану та повоєнного відновлення шляхом запровадження ефективних механізмів та закріплення їх на рівні Трудового кодексу України.
Сучасні форми домашнього насильства: кримінально-правова характеристика.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Котова, Л. В.; Kotova, L. V.
У статті здійснено аналіз думок вчених, національного законодавства щодо кримінально-правової характеристики сучасних форм домашнього насильства в Україні, з урахуванням новітніх проявів та в контексті імплементації міжнародних стандартів. Досліджено поняття, види та особливості домашнього насильства, а також проблеми кваліфікації окремих його форм, зокрема психологічного та економічного насильства. Акцентовано увагу на необхідності вдосконалення законодавства у сфері протидії домашньому насильству, зокрема щодо криміналізації таких явищ, як сталкінг та кібернасильство, а також на важливості гармонізації національного законодавства з положеннями Стамбульської конвенції. Як наслідок проведеного дослідження зазначено на важливості комплексного підходу до протидії домашньому насильству, що включає не лише впровадження правових механізмів, а й соціальних, освітніх та профілактичних заходів для ефективного захисту постраждалих та запобігання насильству в українському суспільстві.
Забезпечення справедливих умов праці та захист прав працівників у цифрову епоху: законодавчі ініціативи та судова практика.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Котлярова, І. Ю.; Kotliarova, I. Yu.
Стаття присвячена дослідженню правового регулювання та захисту трудових прав в умовах цифрової трансформації через призму аналізу законодавчих ініціатив та судової практики. Авторка вказує на міжгалузевий характер цієї проблеми та необхідність системного, випереджального реформування законодавства. Дослідження підкреслює, що адаптація законодавства до технологічних змін відбувається повільно, створюючи «цифровий розрив» та зони підвищеного ризику для працівників. Особлива увага приділяється захисту прав гіг-працівників, зокрема від алгоритмічного управління та неправомірної класифікації. На міжнародному рівні ключову роль відіграють Міжнародна організація праці (МОП) та європейське законодавство, зокрема Директива про працівників платформ. Українське законодавство, попри значні успіхи в цифровізації, все ще потребує вдосконалення та посилення захисту трудових прав працівників. Аналіз судової практики України та Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) демонструє тенденцію до захисту прав працівників, особливо щодо правомірності дистанційної роботи та конфіденційності персональних даних. Проте, існують виклики, у тому числі пов'язані з обмеженістю повноважень органів нагляду, тощо. Стаття підкреслює, що забезпечення гідної праці в цифрову епоху є фундаментальним правовим завданням, що відображає якість публічної політики та зрілість правової системи держави та вимагає системного реформування трудового законодавства.
Правові засади регулювання діяльності рекрутингових центрів збройних сил України.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Хилюк, О. В.; Гармаш, Т. В.; Татаренко, Г. В.; Khyliuk, O. V.; Harmash, T. V.; Tatarenko, H. V.
У статті розглянуто актуальні правові аспекти функціонування рекрутингових центрів Збройних Сил України в умовах збройної агресії рф. Наголошується на потребі реформування системи рекрутингу для підвищення обороноздатності держави та забезпечення прозорих, добровільних і ефективних механізмів комплектування ЗСУ. Авторами визначено ключові виклики правового регулювання, зокрема відсутність комплексного підходу до цифровізації, недостатнє правове врегулювання участі іноземців, обмежені соціальні гарантії та правовий захист для рекрутів. У роботі проаналізовано міжнародний досвід функціонування рекрутингових моделей у Франції, Італії, Іспанії, Великій Британії та США. Наведено приклади правових стандартів НАТО, зокрема STANAG 2116 та 6001, які можуть бути імплементовані в українську нормативну базу. Висвітлено історичну еволюцію рекрутингу як явища, починаючи з античності до сучасності, а також трансформацію поняття «рекрутинг» у контексті професіоналізації армій. Обґрунтовано необхідність гармонізації національного законодавства зі стандартами Альянсу та міжнародним гуманітарним правом. Окрему увагу приділено аналізу Постанови КМУ № 564 від 16.05.2024, яка визначає статус та функції рекрутингових центрів ЗСУ. Запропоновано рекомендації щодо вдосконалення нормативно-правового забезпечення, що сприятиме зміцненню обороноздатності України, підвищенню соціальної довіри до армії та створенню професійної системи військового рекрутингу.
Інституційна система захисту права на працю: міжнародний досвід, конституційні засади та практика реалізації.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Гребенар, О. В.; Hrebenar, O. V.
Право на працю є одним із основних соціально-економічних прав людини, закріплених у конституціях більшості сучасних держав. Ефективний захист цього права вимагає створення комплексної інституційної системи, яка має забезпечувати не лише декларативне проголошення трудових прав, а й їхню реальну гарантованість через сукупність правових, організаційних та процедурних механізмів. Інституційна система захисту права на працю є багаторівневою структурою, що включає конституційні основи, спеціалізоване трудове законодавство, судову систему, адміністративні органи та альтернативні способи вирішення трудових спорів. Теоретичне обґрунтування цієї системи базується на засадах конституціоналізму, концепції правової держави та доктрині соціальних прав, що визначає методологічні підходи до аналізу ефективності інституційних механізмів. Конституційна теорія захисту трудових прав виходить із визнання праці як основи життєдіяльності людини та суспільства, що зумовлює необхідність створення державних гарантій трудових прав громадян. Конституційне закріплення права на працю передбачає не лише свободу вибору професії та роду діяльності, а й обов'язок держави забезпечувати умови для реалізації цього права, включаючи захист від безробіття, створення справедливих умов праці та соціальний захист працівників. Практична реалізація інституційної системи захисту права на працю стикається з низкою викликів, пов'язаних із трансформацією сучасного ринку праці, розвитком нестандартних форм зайнятості, цифровізацією трудових відносин та глобалізацією економіки. Ці процеси вимагають адаптації існуючих інституціональних механізмів і створення нових інструментів захисту трудових прав, здатних ефективно функціонувати в соціально-економічних умовах, що змінюються. Аналіз зарубіжного досвіду свідчить про різноманітність підходів до побудови інституційних систем захисту трудових прав, що зумовлено відмінностями у правових традиціях, економічних моделях та соціальних системах. Порівняльно-правовий аналіз дозволяє виявити найбільш ефективні практики та механізми, які можуть бути адаптовані до національних умов з урахуванням специфіки правової системи та соціально-економічного розвитку країни. Удосконалення інституційної системи захисту права на працю потребує комплексного підходу, що включає модернізацію правової бази, зміцнення інституційних механізмів, підвищення ефективності правозастосовної практики та розвиток альтернативних засобів захисту трудових прав. Особлива увага має приділятись створенню превентивних механізмів захисту, розвитку соціального партнерства та формуванню культури поваги трудових прав у суспільстві, що сприятиме більш ефективній реалізації конституційних принципів у сфері трудових відносин.
Проблемні аспекти регулювання охорони праці в умовах дистанційної зайнятості: національне законодавство та досвід ЄС.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Івчук, Ю. Ю.; Ivchuk, Yu.
У статті досліджено проблеми охорони праці при дистанційній зайнятості в Україні в умовах воєнного стану. Наголошено, що після 2022 року дистанційна робота стала сталою практикою, однак норми КЗпП та Закону «Про охорону праці» фактично перекладають відповідальність за безпечність робочого місця на працівника й не встановлюють механізмів оцінювання та контролю ризиків з боку роботодавця. Підкреслено ігнорування психосоціальних факторів (стрес, вигорання), що формує правовий вакуум і розрив зі стандартами ЄС. Автор аналізує вітчизняні норми та правову доктрину й зіставляє їх із Рамковою угодою ЄС про телероботу 2002 р. і практикою її запровадження країнами ЄС (Франції, Іспанії, Німеччини). Наведено приклади зарубіжних варіантів рішень, які підвищують рівень безпеки дистанційних працівників: презумпція виробничого характеру нещасного випадку під час телероботи (Франція), обов’язкова оцінка ризиків із можливістю самооцінки за згодою працівника (Іспанія), поширення загальних правил охорони праці на домашні робочі місця та розмежування telework/mobiles work (Німеччина). Окреслено переваги європейської моделі із пріоритетом обов’язків роботодавця: системне управління ризиками, забезпечення обладнанням і витрат, запровадження «права на відключення» та заходів проти ізоляції працівника. На підставі порівняльного аналізу зроблено висновок про обмеженість вітчизняного підходу, який мінімізує участь роботодавця, не врегульовує кваліфікацію нещасних випадків та не містить інструментів профілактики психосоціальних ризиків. Встановлено, що чинне законодавство потребує гармонізації зі стандартами ЄС. Автор обґрунтовує доцільність: закріплення обов’язку роботодавця забезпечувати безпечні умови праці незалежно від місця її виконання; запровадження первинної та періодичної оцінки ризиків (у т.ч. за чек-листами самооцінки); удосконалення процедури розслідування нещасних випадків (з урахуванням європейських підходів та ін. У висновках наголошено, що впровадження запропонованих змін зменшить травматизм і вигорання, підвищить правову визначеність для бізнесу та сприятиме євроінтеграції трудового законодавства України.
Порівняльно-правовий аналіз кримінальної відповідальності за домашнє насильство в Україні та за кордоном.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Канський, О. А.; Kanskyі, О. А.
Стаття присвячена комплексному аналізу кримінальної відповідальності за домашнє насильство в Україні в контексті сучасних законодавчих змін та міжнародних правових стандартів. Розглянуто генезис правового регулювання домашнього насильства, включно з етапами прийняття статті 1261 Кримінального кодексу України, що визначає кримінальне покарання за систематичне фізичне, психологічне та економічне насильство у сімейних чи близьких стосунках. Детально проаналізовано вплив міжнародних зобов'язань України, насамперед положень Стамбульської конвенції, на процес криміналізації домашнього насильства та вдосконалення національної правової системи. Увагу приділено співвідношенню кримінально-правових і адміністративно-правових заходів реагування на факти домашнього насильства, виявлено основні проблеми правозастосування, зокрема у частині доведення систематичності вчинення насильницьких дій. Стаття також включає порівняльно-правовий аналіз підходів до кримінальної відповідальності за домашнє насильство у низці зарубіжних країн, серед яких США, Канада, Франція, Німеччина, Іспанія, Швеція та Норвегія. Особлива увага приділена розгляду моделей законодавчого регулювання домашнього насильства, ролі захисних приписів, реабілітаційних програм для кривдників та підходів до захисту жертв. Висвітлено як позитивні аспекти міжнародного досвіду, так і його потенційні ризики для безпосередньої імплементації в українських реаліях. На основі проведеного дослідження запропоновано напрями вдосконалення кримінально-правових механізмів боротьби з домашнім насильством в Україні, зокрема щодо уточнення складу злочину, підвищення ефективності захисних заходів, посилення кримінальної відповідальності та розвитку системи соціальної підтримки постраждалих осіб. Обґрунтовано необхідність забезпечення системного наукового супроводу реформ у сфері протидії домашньому насильству та активного використання позитивного зарубіжного досвіду з урахуванням національної специфіки.
Правове забезпечення релокації суб’єктів господарювання під час збройної агресії: теоретичні концепції та моделі для України.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Татаренко, Г. В.; Глущенко, І. Ю.; Tatarenko, H. V.; Hlushchenko, I. Yu.
У статті здійснено комплексне наукове дослідження правового забезпечення релокації суб’єктів господарювання в умовах збройної агресії з урахуванням специфіки сучасної нормативно-правової бази України. Запропоновано теоретико-правове осмислення поняття «релокація», яке охоплює процеси примусового або добровільного переміщення підприємств та їхніх активів із територій підвищеного ризику в більш безпечні регіони з метою збереження виробничого потенціалу та економічної стійкості країни. У межах дослідження проаналізовано правову природу релокації як інструмента стабілізації національної економіки в умовах воєнного стану та обґрунтовано роль державного втручання у цьому процесі. Визначено основні завдання та мету релокації, зокрема збереження економічної активності, запобігання руйнації інфраструктури, підтримка зайнятості та забезпечення континуальності надання критичних послуг. Розглянуто особливості релокації комунальних підприємств, що відіграють ключову роль у задоволенні базових потреб населення та стабільному функціонуванні комунально-побутової інфраструктури. У статті висвітлено специфічні правові виклики, пов'язані з переміщенням комунальних підприємств, такі як захист прав власності, забезпечення безперервності діяльності, а також юридичні та фінансові обмеження, що гальмують процес релокації. Проаналізовано основні прогалини чинного законодавства України щодо забезпечення релокації підприємств в умовах воєнного стану, а також запропоновано вдосконалення нормативної бази на основі міжнародного досвіду. Зокрема, стаття звертає увагу на досвід США, Ізраїлю та Німеччини, де на рівні законодавства передбачені комплексні механізми компенсації витрат на релокацію, податкові пільги, субсидії та пільгове кредитування для переміщених підприємств. Запропоновано законодавчі моделі для України, що передбачають упровадження фінансових стимулів, спеціалізованих адміністративних процедур для комунальних підприємств, а також компенсаторних механізмів, спрямованих на зниження фінансових втрат релокованих суб’єктів господарювання. Стаття обґрунтовує необхідність розробки інституційно-правових механізмів, які сприяли б реалізації державної політики щодо релокації підприємств на засадах ефективності, прозорості та відповідальності.
Міжнародно-правове регулювання охорони археологічної спадщини під час війни.
(СНУ ім. В. Даля, 2025) Флященко, О.; Fliashchenko, O.
Стаття присвячена комплексному аналізу міжнародно-правових і національно-правових аспектів охорони археологічної спадщини під час збройних конфліктів. Основними напрямами дослідження стали вивчення міжнародних нормативно-правових актів, зокрема Конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року, її Протоколів 1954 і 1999 років, положень Додаткових протоколів до Женевських конвенцій 1977 року, резолюцій Організації Об'єднаних Націй, Статуту Міжнародного кримінального суду, а також інших документів ЮНЕСКО, що регламентують захист культурної спадщини під час воєнних дій. Значну увагу приділено аналізу національного законодавства України, яке регулює сферу охорони культурної та археологічної спадщини, зокрема Закону України «Про охорону культурної спадщини», Закону України «Про охорону археологічної спадщини», а також положенням Кримінального кодексу України, що передбачають кримінальну відповідальність за воєнні злочини проти культурних цінностей. Особливий акцент зроблено на дослідженні проблематики імплементації міжнародних стандартів у національну правову систему, а також на практичному аналізі конкретних випадків руйнування, пошкодження та нелегального вивезення археологічних об’єктів у період збройного конфлікту в Україні 2014–2025 років. Розглянуто наукові підходи українських та зарубіжних дослідників щодо охорони культурної спадщини в умовах війни, виявлено ключові правові виклики та суперечності у сфері її захисту. У результаті дослідження сформульовано висновки та запропоновано правові рекомендації, спрямовані на удосконалення національного законодавства та практичних механізмів охорони археологічної спадщини у період збройних конфліктів.

Browse

Browsing 2025 р. by Issue Date

Results Per Page

Sort Options