eEastUkrNUIR
Інституційний репозитарій Східноукраїнського національного університету
імені Володимира ДаляІнституційний репозитарій eEastUkrNUIR - це електронний архів відкритого типу, реалізований на вільному програмному забезпеченні DSpace, що накопичує електронні повнотекстові документи наукового та методичного призначення, створені працівниками будь-якого структурного підрозділу Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, аспірантами, магістрантами чи студентами університету.
Інституційний репозитарій призначений для накопичення, систематизації та зберігання в електронному вигляді інтелектуальних продуктів університетської наукової спільноти, надання безкоштовного відкритого доступу до них засобами Інтернет-технологій, поширення цих матеріалів у світовій науково-освітній простір.
Репозитарій формується та функціонує відповідно до Положення про інституційний репозитарій (електронний архів відкритого доступу) наукових публікацій Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. (Положення)
Розміщення електронних публікацій проводиться методом самоархівування із дотриманням вимог, визначених Положенням про інституційний репозитарій.
Як зареєструватися та розмістити публікацію в інституційному репозитарії eEastUkrNUIR Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (Інструкція)
Документи, що розміщено в репозитаріі, є складовою частиною фонду електронних документів Наукової бібліотеки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.
Якщо при роботі з електронним архівом EastUkrtNUIR виникають проблеми, звертайтеся на корпоративний канал підтримки: support@snu.edu.ua, платформу технічної підтримки hesk.snu.edu.ua або через форму зворотного зв'язку (внизу сторінки).
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
- У фонді зібрано підручники, навчальні посібники та інші видання освітнього змісту, авторами або укладачами яких є науково-педагогічні працівники СНУ ім. В.Даля
Recent Submissions
Моушн-дизайн в системі візуальних комунікацій
(СНУ ім. В. Даля, 2026) Рудий, А. Р.; Rudy, A.
Рудий А.Р. Моушн-дизайн в системі візуальних комунікацій. – Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 034 – Культурологія. Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля (Київ). – 2026. Дисертаційне дослідження присвячене розгляду інформаційно-комунікативних аспектів функціонування моушн-дизайну в системі візуальної культури ХХ століття. На межі ХХ-го – ХХІ-го століття надзвичайно актуалізується проблема визначення світоглядних, художніх констант комунікативної реальності, де простір взаємодії суб’єктів комунікації реалізується як надзвичайно складний і проблемний стан того поля культури, яке, з одного боку, пов’язують з глобалізацією, інтегративними та дезінтегративними тенденціями в суспільстві, з іншого – з перманентними процесами трансформації культурних практик, які все більше і більше беруть на себе інтегративний тягар керування свідомістю людини, яка залучається до культуротворчості. Втрата великих наративів, що підживлювали культуру протягом багатьох століть, була завершена з тоталітарним та посттоталітарним простором, реалізується як новітній консенсус, який можна зазначити як дигітальний. Навіть переосмислюється концепт digitus: за суто англійським зразком – це переважно цифрові технології, а за латинським – це вказуючий перст. В дигітальних технологіях визначається естетичний виток, тобто орієнтований на сугестію, керування, вплив, на самоздійснення персоніфікації інформації. Всі ці переоцінки і трансформації інформаційно-комунікативного середовища мають відображення в тих реаліях, якими обіймається дизайнер сьогодення, зокрема дизайнер моушн (motion). Motion («рух», англ.) – це новітня термінологія, яка виникає в 70-ті роки ХХ-го століття і стає надзвичайно актуальною, прогресивною з точки зору модифікаційних трансформерів передання інформації в культурі. Якщо нагадати визначення культури, за Роланом Бартом, культурного поля, то це код предметних артефактів, візуальних і вербальних. Отже, моушн- стає носієм того, що Ролан Барт визначає як трансформер, перемикач, що дає можливість перейти від предметних артефактів до візуальних і до вербальних. Барт бачить генеративний виток у вербальному, наративному вимірі, изначає його як риторичний. Але візуальний код, пов’язаний з графічним дизайном та широким медіа-контекстом, трансформує цей наратив в систему візуального повороту, систему іконічного, дигітального, сугестивного впливу на людину, де ідентичність реципієнта і контенту відбувається автоматично, майже без зусиль, формується все те, що можна зазначити як консенсус легітимації образного простору, в якому надзвичайно гостро реалізується синтез предметного контенту, орієнтованого на онтологічні предикації формотворення візуального, що пов’язано з контент-презентативними формами медіа, та вербального, що визначається як локус логодизайну. Феномен логодизайну є теж достатньо пізнім, орієнтований на конструкцію вербальних реалій, які входять в простір комунікації. Дослідження присвячене аналізу взаємодії візуальних, предметних, об’єктно визначених артефактів і вербальних констант художнього мислення в контексті моушн-дизайну. Відбувається інтенсифікація того, що пов’язується з візуальною інтеракцією комунікативного простору, визначення тотальних детермінант віртуального зразка, медіалізація візуального контенту. Все це спонукає до комплексного міждисциплінарного дослідження. Зрештою, варто орієнтуватися на весь комплекс досліджень, які присвячені комунікації. Це філософський вимір, який походить від німецької практичної філософії, зокрема К.-О. Апеля і Ю. Габермаса, де головним провідним концептом стає ідеальна або трансцендентальна прагматика, дискурсивний аналіз, який зазначає, що дискурс як система артикуляції тих чи інших практик реалізується в системі комунікативних відносин. З розвитком комп’ютерних технологій, зокрема інтернету, телебачення, а також інтерактивних взаємодій, що репрезентують віртуальне середовище в цілому, дизайн стає одним із головних а́кторів своєрідного не лише оформлення, а і режисури телеефіру, здійснення візуальних контентів, ефектів, відео- і кінофільмів, рекламних роликів, комп’ютерних ігор, музичних кліпів, інформаційної графіки і іншого. Моушн-дизайнер стає однією з цікавих постатей генеративного типу, яка обіймає в собі системні ознаки дизайнера – рефлексивний вимір, художньо-естетичний, конструктивно-будівний, менеджмент і маркетинг. Дослідження М. Опалева, М. Муженка, О.Васильєвої, М. Мурашко також розкривають ці реалії в контексті визначення типографіки, телебачення, кінематографа та ін. Р. Вільямс, Ф.Хитрук піднімають проблеми візуальних технологій, зокрема технологій моушн- дизайну. Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше здійснене дослідження феномену презентації візуального простору з позиції анімації, кінематики, екранних патернів та гештальтів в системі моушн-дизайну як сучасного фактору взаємодії видів мистецтв: кінематографу, реклами, медіа в цілому. Наукова новизна отриманих результатів розкривається в наступних положеннях, що виносяться на захист. Визначені поняття: - моушн система, моушн-дизайн, візуальна кінематика, візуальна сцена, візуальний оперативний простір. Розкритий сенс категорії дизайн-система. В рамках функціонального структурного методу ця система орієнтована на однозначне передання інформації та на адаптацію дизайн-систем, зокрема візуальної і віртуальної продукції, до комунікативного середовища; в системі віртуальних технологій, зокрема дигітальних презентацій; - наголошена на латинському полі digitus, як в системі суто естетичній, орієнтованій на сугестію, реальність впливу на реципієнта. Дизайн-система охарактеризована в плані системності дизайну як рефлексія, мистецтво, як конструктивно-будівна діяльність, як менеджмент і маркетинг; - надається розгорнутий аналіз медійного, семіотичного та візуального поворотів як засад наукового аналізу motion дизайну. Медійний визначає широкий пресинг медіа, орієнтованих на пошук посередників трансформації і орієнтації потоків інформації. Семіотичний – реалізацію і структурацію контенту в планах семіозу, тобто дії знаків. Це досвід, орієнтований на французьку школу дискурсивного аналізу, твори Мішеля Фуко, Ролана Барта, Цветана Тодорова, Жака Дерріда і інших. Візуальний поворот, пов’язаний з останніми інноваціями, де мистецтво в цілому визначається як vision, як система візуальних практик комунікації. Всі ці патерни і гештальти поворотів задіяні як рефлексивний контекст і контент, що сприяє визначенню motion як певної цілісності культурних практик. - охарактеризовані дигітальні виміри еволюції моушн-дизайну в контексті естетичних презентацій, сутності інформаційно-комунікативного повідомлення в рамках формотворення, які визначаються в контексті культурних практик, зокрема в кінематографі, медіа, рекламі. Охарактеризована графематика зі зчиткою інформації на краї, морфологія, «візуальний і віртуальний рельєф», і синтагматика, розбивка на зони арт-об’єктів моушн-дизайну, що дають можливість структурувати арт-простір комунікації моушн; - презентовано і охарактеризовано віртуальні патерни моушн-дизайну, зокрема композитинг – колажний тип нашарування інформації, композиторинг – функціональна композиційна стратегія передбачення майбутнього в проєкті моушн-дизайну, де зондуються можливості новітніх інновацій; - надається характеристика інфографіки в моушн-дизайні як адресної інформації щодо її презентації в різних контекстах: у віртуальному, недійному, орієнтованому на естетичне комунікативне середовище; - здійснений системний аналіз логодизайну в системі моушн, який охарактеризований як повна система утворення і самоздійснення наративів вербальних супроводжуючих конструкцій, які існують в контексті візуальних трансформацій, починаючи від здійснення легенд, намріяних історій, які вводять в систему фентезі, і закінчуючи однозначними інструментами типографіки; - доведено, що інтенсифікація проєктних технологій в контексті моушн-дизайну повинна мати адекватні механізми інтегративного поля культурно-історичного потенціалу екранних мистецтв в цілому. Уточнено: - візуальне мистецтво в системі моушн-продукування є додатковою модифікаційною стратегією, орієнтованою на комунікативні сценарії інтенсифікації інформаційно-комунікативного простору. Віртуальна специфіка образних інтроверсій моушн-дизайну реалізується в контексті візуальної і віртуальної реальності, орієнтованої на гратуал, тобто єдність форми, що породжує візуальну реальність, та кіберпростір, де існують модельні конфігурації, які стають або симулякрами, або реаліями трансформації предметних об’єктних реалій реальності (це ті істоти, які не мають смертної форми існування, так звані кіборги); - визначена карнавальна, святкова стихія екранної події, моушн-роліків, які перетворюють комунікацію на своєрідний експеримент, орієнтований на фентезі, фензіни, моушн-кліпи і інше. Дістало подальший розвиток: - твердження, що інституалізація дигітальних технологій моушн-дизайну є процесом, який є синтетичним, орієнтованим на наслідування і передання інформації, зокрема письмової, піктографічної, логографічної і всієї системи інфографіки. Робота може бути використана для формування навчальних програм, візуальної культури в цілому, утворення візуальної бази методичного забезпечення з таких дисциплін, як естетика дизайну, анімаційна графіка, motion-графіка, мультимедійний дизайн та інше, а також може бути корисною для проведення лекційних занять з історії мультимедійного дизайну.
Когнітивна психологія та її роль у сучасному розумінні проявів віктимності особистості
(СНУ ім. В. Даля, 2026) Гарькавець, С. О.; Волченко, Л. П.
У статті розглядаються окремі аспекти щодо розуміння проявів віктимності особистості крізь призму сучасної когнітивної психології. Зазначено, що декларативне та процедурне знання сприяє унеможливленню віктимних проявів особистості, підвищує її віктимогенний поріг. З’ясовано, що когнітивні здібності індивіда релевантно впливають на його спроможність ефективно тестувати соціальний простір свого існування. Чим більш здатною до цього є людина, тим більшу гнучкість вона проявляє до впливу віктимогенних чинників. Проте, не завжди декларативне знання сприяє зменшенню віктимогенної вразливості індивіда. Декларативне знання виявляє більшу ефективність у сенсі переходу до імпліцитної форми її зберігання. Саме процедурне знання, що включає навички (моторні, перцептивні, когнітивні та рівень адаптації), попередню підготовку (зрушення в оцінках та перевагах), схильності (класичне та операційне обумовлення) та інші неасоціативні типи репрезентацій (звикання, сенсибілізація тощо) здатне підвищувати віктимну невразливість людини. Але, нерозуміння або ігнорування обставин, у яких трапляються певні віктимні події, збільшує питому вагу декларативного знання, що включає епізодичну та семантичну пам’ять щодо фактів і подій. А, отже, експліцитне та імпліцитне знання виступають у нерозривному зв’язку щодо мінімізації проявів індивідуальної віктимності. Визначено, що з метою підвищення власного віктимогенного порогу варто розумітися не на поведінці тих індивідів, що не реалізували власну віктимність, а на активності тих, які вже реалізували віктимогенну вразливість. Зазначено, що знання про те, як поводила себе жертва у передвіктимній та у віктимній ситуації виявляється релевантним процедурним маркером того, як іншим не варто себе поводити за аналогічних ситуацій, щоб не перетворитися на жертв.
Проблема механізму вибору реакції «бий / біжи / замри» в ситуації загрози та спроба її концептуалізації
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Гарькавець, С. О.; Волченко, Л. П.
У статті розглядається проблема механізму вибору реакції «бий / біжи / замри» на впливи, що породжують стрес, тривогу та інші стани, які супроводжуються прискореним серцебиттям, підвищеним тиском, напругою м’язів, змінами дихання тощо. Встановлено, що механізм такого вибору у людини суттєво може відрізнятися від того, що ми спостерігаємо у тваринному світі. Визначено, що між загрозою та однією з можливих реакцій на неї існує простір, у якому міститься людська спроможність обирати відповідь. Розроблена каузальна модель суб’єктивної агентності в ситуації загрози (САЗ), що включає попередній досвід індивіда щодо ефективних дій (забезпечує зростання САЗ), його досвід безпорадності (забезпечує зниження САЗ) та досвід травматизації (забезпечує мінімізацію САЗ). Зазначено, що модель САЗ розмежовується з біологічними підходами, оскільки гормональні та нейронні процеси виступають тільки виконавчими механізмами, які активуються після формування САЗ. Зазначається, що реакція «бий» виникає за умов високого рівня САЗ, позитивної оцінки керованості та доступності прямої дії. Реакція «біжи» виникає за умов помірного рівня САЗ, необхідності самозбереження, негативної оцінки втручання та наявності альтернативного шляху збереження власного «Я». Реакція «замри» виникає, коли індивід має критично низьке САЗ, відчуває неможливість нападу або втечі, високий ризик руйнування власного «Я». Індивід приречений до бездії, оскільки будь-яка дія гірша за неї. Реакція на загрозу виступає функцією відчуття спроможності індивіда бути суб’єктом ситуації, коли він реагує не на небезпеку, а на власне місце в ній. Це індивідуальна екзистенційна стратегія, що формується у людини в процесі подолання нею складних життєвих ситуацій. Власно, запропонована модель дозволяє прогнозувати тип реакції індивіда за рівнем САЗ, краще розуміти його віктимну поведінку, розробляти інтервенції, що спрямовані на відновлення індивідуальної агентності.
Емоція образи та феномен справедливості – когнітивні рефлексії
(Видавничий дім «Гельветика», 2025-06) Гарькавець, С. О.; Волченко, Л. П.
У статті розглядається проблема феномену справедливості крізь призму індивідуальних образ. Зазначено, що образа є емоційною реакцією індивіда на порушений баланс умов, щодо задоволення його потреби у самоповазі, самоствердженні, самореалізації, саморозвитку. З’ясовано, що феномен справедливості стає відчутним, коли люди поводять себе стосовно інших у процесі розподілу ресурсів, використання процедури щодо прийняття рішень, ставлення один до одного, дотримання соціальних норм або їхнього порушення. Визначено, що образа виступає у ролі емоційного регулятора порушеного балансу справедливості й у купі з іншими емоціями генерує дії, що спрямовані на її поновлення. Емпірично з’ясовано, що індивіди інсталюють образи через несправедливе ставлення до них з боку інших (зневага, приниження, знецінювання, ігнорування, осоромлення тощо), несправедливого позбавлення можливості задовольнити особисті інтереси або отримати певні ресурси (перешкоджання, позбавлення автономії, утискання тощо). Встановлено, що найбільш амплітудними є образи, що стосуються порушеної справедливості в особистісному вимірі. Такі образи супроводжуються емоціями гніву, обурення, огиди, презирства, сорому та страху. Порушена справедливість щодо інтересів і переваг, переважно, фарбує образу емоційними проявами засмучення, дратівливості та розчарування. Зазначено, що образи, які відбивають порушення справедливості щодо інтересів і переваг, виявляють більшу керованість, ніж образи, що стосуються порушеної справедливості в особистісному вимірі, а тому вони зумовлюють значно більшу спроможність ображеного шукати примирення та прощення кривднику у майбутньому
Особливості психологічної стійкості особистості періоду пізньої дорослості у часи невизначеності та інформаційного різноманіття
(СНУ ім. В. Даля, 2026-05) Гарькавець, С. О.; Левандовський, В. В.
У статті представлено теоретичний та емпіричний аналіз особливостей прояву психологічної стійкості особистості в період пізньої дорослості, яка перебуває в умовах невизначеності та під впливом інформаційного різноманіття. Визначено, що психологічна стійкість особистості виступає багатовимірним конструктом, що включає когнітивну оцінку подій (життєстійкість), емоційне прийняття (задоволеність) та духовну спрямованість (смисл). З’ясована роль смисложиттєвих орієнтацій як ресурсного чинника психологічної стійкості особистості. За результатами емпіричного дослідження з’ясовано, що існує прямий зв’язок між рівнем осмисленості життя та показниками життєстійкості. Осмисленість цілей та внутрішній локус контролю виступають ключовими детермінантами психологічної стабільності особистості періоду пізньої дорослості, що доводить її здатність конструювати сенси майбутнього та відчувати власну відповідальність за теперішнє як ключового ресурсу подолання екстремального стресу та запобігання віковим кризам. Обґрунтовано поняття «парадокс задоволеності», згідно з яким індивіди в період пізньої дорослості підтримують високий рівень суб'єктивного благополуччя завдяки «адаптивному консерватизму» та реалізації мікро-сенсів, незважаючи на низький рівень соціальної адаптації. Особистість свідомо обмежує зовнішню активність заради збереження внутрішньої цілісності та реалізації мікро-сенсів (сім’я, онуки, волонтерство), що виступає проявом зрілої стійкості, де задоволеність життям базується на прийнятті власної долі та реалізації духовних запитів