Автор представляє детальне наукове розуміння духовності та розглядає духовність як адаптивний, багатовимірний процес, а не жорстку доктрину. Досліджуючи духовність в історичних, психологічних і соціальних рамках, надається розширенакартина того, як духовність служить джерелом індивідуального значення та соціальної єдності, що підтверджується сучасними міждисциплінарними дослідженнями духовності не тільки особистого пошуку сенсу життя, але і колективною, історично обумовленою практикою, яка може сформувати етичні рамки, суспільні норми та, зрештою, людський досвід. Розглядається ідея про те, що духовність у найширшому розумінні є фундаментальною частиною людської ідентичності та суспільного життя, що відображає складний, взаємопов’язаний характер вірувань, цінностей і культури.