Дисертації, спеціальність 051 – Економіка
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Інноваційно-підприємницька інфраструктура регіонального розвитку(СНУ ім. В. Даля, 2026) Слотюк, А. С.; Slotiuk, A.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 05 – Соціальні та гуманітарні науки за спеціальністю 051 – Економіка – Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України, Київ, 2026. Основний науковий результат дисертаційного дослідження полягає у формуванні науково обґрунтованого підходу до розвитку та управління інноваційно-підприємницькою інфраструктурою регіону на основі поєднання інструментів економічного моделювання, оцінки ефективності та поведінкового аналізу, що дозволяє підвищити результативність інноваційної діяльності, забезпечити технологічний розвиток регіональної економіки та посилити її конкурентоспроможність в умовах сучасних трансформаційних викликів. У роботі удосконалено модель інноваційної інфраструктури в системі економіки, яка відображає багаторівневу взаємодію суб’єктів інноваційної діяльності, інфраструктурних інститутів, ресурсного забезпечення та механізмів трансформації ресурсів в інноваційні товари, послуги і технології. Запропонований підхід дозволяє комплексно оцінювати роль інноваційної інфраструктури в економічному розвитку та обґрунтовувати напрями формування інноваційно-підприємницької інфраструктури регіону. Доведено, що ефективність функціонування інноваційної системи залежить від рівня координації між її структурними елементами, ресурсного забезпечення та здатності до комерціалізації інноваційних результатів. В дослідженні набули подальшого розвитку теоретичні положення щодо формування інноваційної інфраструктури регіону шляхом систематизації передумов її розвитку з позицій економіки розвитку та економіки розміщення. Доведено, що ключовими чинниками становлення інноваційної інфраструктури виступають просторові умови, ресурсний потенціал території, інституційне середовище, рівень підприємницької активності та інноваційна спроможність регіону. Запропонований підхід дозволяє комплексно оцінювати передумови регіонального розвитку та обґрунтовувати напрями удосконалення інноваційно-підприємницької інфраструктури. Також у дослідженні удосконалено уявлення про еволюцію парадигм теорії розміщення продуктивних сил та теорії інновацій шляхом включення сучасного підходу, що базується на розвитку інноваційно-підприємницької інфраструктури регіонів. Обґрунтовано, що за умов зростання ролі внутрішніх ресурсів розвитку саме інноваційна інфраструктура забезпечує технологічну модернізацію економіки, прискорення інноваційних процесів, ефективне використання регіонального потенціалу та формування передумов для технологічного прориву національної економіки. В дисертації удосконалено концептуальний підхід до формування інноваційно-підприємницької інфраструктури в системі регіональної економіки, який базується на поєднанні структурно-функціонального, організаційного та нормативного аспектів її розвитку. Визначено типову структуру інфраструктурного об’єкта, ключові ознаки функціонування, етапи створення, принципи проєктування, критерії прийняття управлінських рішень та законодавчі обмеження розвитку. Уточнено економічну сутність інноваційно- підприємницької інфраструктури регіону як системи, що забезпечує взаємодію бізнесу, науки, інвесторів і влади у процесі створення та комерціалізації інновацій. Запропонований підхід сприяє підвищенню ефективності регіональної економічної політики, активізації підприємництва та зростанню інноваційної спроможності територій. У дослідженні визначено напрями вдосконалення регулювання процесів формування та розвитку інноваційно-підприємницької інфраструктури регіонів. Розвинено методичні підходи до оцінки ефективності інноваційної інфраструктури в системі регіональної економіки, які передбачають комплексне врахування економічних, інституційних та інноваційних параметрів її функціонування. Запропоновані підходи дозволяють підвищити об’єктивність оцінювання результативності інфраструктурних об’єктів, а також сприяють формуванню ефективної політики розвитку інноваційно-підприємницького середовища на регіональному рівні. Також в роботі розкрито особливості економічної імітації та підприємницького епігонства в системі сучасної підприємницької діяльності. Уточнено підходи до розмежування економічної імітації як форми незаконного копіювання та підприємницького епігонства як механізму творчої адаптації й удосконалення інноваційних ідей. Введення категорії «підприємницьких епігонів» до теорії підприємництва дозволило по-новому інтерпретувати роль наслідування в економічному розвитку та обґрунтувати доцільність підтримки підприємницького епігонства як перспективного напряму державної політики у сфері інноваційного підприємництва. У дослідженні удосконалено методику інтегрального аналізу інноваційних проєктів на основі моделі поведінкових уподобань. Принциповою відмінністю запропонованого підходу є можливість пріоритетного врахування якісних характеристик інноваційних проєктів поряд із традиційними кількісними критеріями оцінювання. Це дозволяє комплексно оцінювати інноваційно-проєктну діяльність з урахуванням стратегічної значущості проєктів, рівня їх інноваційності, адаптивності, потенціалу розвитку та відповідності індивідуальним цілям суб’єктів інноваційно-підприємницької інфраструктури. Запропоновані методичні розробки сприяють розвитку інструментарію стратегічного управління інноваційною діяльністю та підвищують обґрунтованість вибору найбільш перспективних інноваційних проєктів для підприємств інноваційної інфраструктури. Практична апробація методики підтвердила її ефективність і можливість використання у процесі прийняття управлінських рішень у сфері регіонального інноваційного розвитку. У роботі розроблено рекомендації щодо розвитку інноваційно- підприємницької інфраструктури регіону з метою підвищення ефективності її функціонування в умовах необхідності забезпечення технологічного прориву. Запропоновані рекомендації базуються на результатах моделювання ефективності функціонування інноваційної інфраструктури та передбачають комплексне врахування інституційних, економічних, ресурсних та організаційних чинників регіонального розвитку. Їх реалізація сприяє підвищенню результативності інноваційної діяльності, посиленню взаємодії між суб’єктами інноваційно-підприємницької інфраструктури, активізації підприємництва та формуванню умов для довгострокового технологічного розвитку регіональної економіки.Item Інноваційне забезпечення економічного розвитку та конкурентоспроможності промислових кластерів регіону(СНУ ім. В. Даля, 2026) Піменов, В. С.; Pimenov, V.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 05 – Соціальні та гуманітарні науки за спеціальністю 051 – Економіка – Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України, Київ, 2026. Основний науковий результат дисертаційного дослідження полягає в обґрунтуванні та розробленні цілісної системи інноваційного забезпечення економічного розвитку і конкурентоспроможності промислових кластерів регіону, що поєднує теоретичні положення неокластеризації, методичний інструментарій оцінювання, економіко-математичне моделювання та організаційно-економічний механізм, що дозволяє забезпечити узгоджену взаємодію суб'єктів кластерної екосистеми, визначати пріоритетні напрями інноваційного розвитку, підвищувати результативність функціонування промислових кластерів та їх внесок в економічний розвиток і конкурентоспроможність регіону. В роботі досліджено теоретичні засади функціонування промислових кластерів як інституційної основи інноваційного розвитку та підвищення конкурентоспроможності регіону. Удосконалено теоретичний підхід до трактування інноваційного промислового кластера шляхом його розгляду як інституційно інтегрованої системи взаємодії суб'єктів інноваційної діяльності, функціонування якої забезпечується технологічною мережею, що поєднує виробничі, наукові, освітні та інфраструктурні компоненти. Це дозволило розширити наукові уявлення про роль промислових кластерів у розвитку інноваційного потенціалу, активізації трансферу знань і технологій, формуванні синергетичних ефектів та забезпеченні довгострокової конкурентоспроможності регіону. Також обгрунтовано формування конкурентоспроможності промислових кластерів на основі інноваційного розвитку. Удосконалено концептуальний підхід до побудови моделі конкурентоспроможності промислового кластера, що передбачає інтеграцію організаційно-економічних, техніко-технологічних, науково-освітніх та інституційних складових у єдину систему формування конкурентних переваг. Запропонований підхід створює підґрунтя для комплексного оцінювання рівня конкурентоспроможності кластерів, активізації інноваційної діяльності їх учасників, ефективнішого використання регіонального потенціалу та забезпечення сталого економічного розвитку. В дисертації розроблено концептуальну модель взаємозв'язку інноваційного забезпечення, конкурентоспроможності промислових кластерів та економічного розвитку регіону, яка систематизує взаємодію ресурсного потенціалу, організаційного, інституційного, фінансового, інформаційного й цифрового забезпечення з інноваційними процесами, формуванням конкурентних переваг і досягненням економічних результатів розвитку регіону. Особливістю моделі є відображення послідовної трансформації ресурсного потенціалу у конкурентоспроможність промислових кластерів через механізми інноваційного забезпечення та наявність зворотних зв'язків, що забезпечують безперервність інноваційного розвитку, адаптацію кластерів до змін зовнішнього середовища й підвищення ефективності регіональної економіки. У дисертаційній роботі удосконалено матрицю комплексної оцінки інноваційної спроможності розвитку промислових кластерів, побудовану на інтеграції міжнародних індикаторів Global Innovation Index, регіональних статистичних показників інноваційної діяльності та авторської оцінки ключових складових інноваційного забезпечення. На відміну від існуючих підходів, запропонована матриця забезпечує комплексне оцінювання взаємозв'язку інституційних, кадрових, фінансових, виробничих і технологічних чинників розвитку промислових кластерів, дає можливість визначати рівень їх інноваційної спроможності, виявляти критичні обмеження розвитку та обґрунтовувати пріоритетні стратегічні напрями підвищення конкурентоспроможності й забезпечення економічного розвитку регіонів. У дисертації набули подальшого розвитку теоретико-методичні положення щодо неокластеризації промислових кластерів, засновані на переході від традиційних територіально локалізованих кластерів до цифрових мережевих інноваційних екосистем. Запропонована концепція поєднує цифрові платформи, технологічні мережі, крос-інновації, відкриті інновації, механізми трансферу технологій, інструменти штучного інтелекту та цифрової трансформації в єдину систему взаємодії науки, бізнесу, освіти й органів влади. Реалізація такого підходу забезпечує прискорення інноваційних процесів, розвиток високотехнологічного виробництва, підвищення ефективності використання інтелектуального капіталу, посилення конкурентоспроможності промислових кластерів та формування стійких передумов для економічного розвитку регіонів в умовах цифровізації й європейської інтеграції. У дослідженні удосконалено економіко-математичну модель та методику оцінювання рівня конкурентоспроможності промислових кластерів, які ґрунтуються на комплексному врахуванні динаміки виробництва, реалізації продукції та ключових показників інноваційного розвитку. На відміну від існуючих підходів, запропонована модель забезпечує визначення інтегрального коефіцієнта конкурентоспроможності кластера, оцінювання динаміки його розвитку, виявлення впливу інноваційного забезпечення на результати діяльності та прогнозування змін конкурентних позицій. Використання розробленої методики сприяє підвищенню обґрунтованості стратегічних управлінських рішень щодо розвитку промислових кластерів, зміцненню їх конкурентних переваг і формуванню передумов для сталого економічного розвитку регіонів. У дисертації удосконалено організаційно-економічний механізм інноваційного забезпечення розвитку та конкурентоспроможності промислових кластерів регіону, який, на відміну від існуючих, поєднує модулі організаційного, ресурсного, інфраструктурного, інформаційно-аналітичного та нормативно-правового забезпечення із сучасними цифровими інструментами управління, принципами неокластеризації та економіко-математичним оцінюванням рівня конкурентоспроможності. Запропонований механізм забезпечує узгоджену взаємодію органів державної влади, місцевого самоврядування, бізнесу, наукових установ, закладів вищої освіти та інших учасників кластерної екосистеми, сприяє підвищенню інноваційної активності, посиленню синергетичних ефектів, збільшенню доданої вартості, зміцненню конкурентних переваг промислових кластерів та створенню передумов для сталого економічного розвитку регіонів. У дисертації удосконалено інструментарій реалізації організаційно- економічного механізму інноваційного забезпечення промислових кластерів, який базується на інтеграції економічних інтересів підприємств-резидентів, науки, освіти, органів державної влади та інститутів підтримки інновацій. Запропонований підхід забезпечує ефективну взаємодію учасників кластерної екосистеми, посилення синергетичних ефектів, активізацію інноваційної діяльності, підвищення конкурентоспроможності промислових кластерів та їх внеску в економічний розвиток регіону.Item Моделювання взаємодії інноваційного потенціалу і регіональних інноваційних систем в умовах економічної трансформації(СНУ ім. В. Даля, 2025) Ніжніков, О. М.; Nizhnikov, O.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 05 – Соціальні та гуманітарні науки за спеціальністю 051 – Економіка – Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України, Київ, 2025. Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у формуванні інструментальної бази вдосконалення регіональної інноваційної політики шляхом моделювання трансформації інноваційного потенціалу в приріст економічних результатів регіону з урахуванням комплексу циклічних взаємозв’язків інноваційної діяльності, особливостей економічного розвитку та перспектив зростання. Регіональна інноваційна система в сучасних економічних дослідженнях розглядається як ключовий елемент сталого економічного розвитку, що сприяє адаптації регіонів до викликів глобалізації та технологічних змін. Сутність РІС полягає у здатності регіону створювати, поширювати та використовувати нові знання і технології через мережу взаємопов'язаних елементів, включаючи університети, науково-дослідні інститути, підприємства, органи влади. Ці елементи взаємодіють між собою, сприяючи розвитку інноваційного процесу та підвищенню конкурентоспроможності регіону. Основний зміст цієї категорії передбачає наявність умов для ефективного обміну знаннями і технологіями, а також стимулювання креативності та підприємницької активності. Дослідження в цьому полі акцентують увагу на міжсекторному співробітництві та партнерстві, що зумовлює виникнення кластерних структур. Ефективна РІС підвищує привабливість регіону для інвесторів та талановитих спеціалістів, сприяє створенню нових робочих місць і поліпшенню якості життя. Важливим аспектом сучасних досліджень є розуміння ролі державного 3 регулювання та підтримки інноваційної політики, спрямованої на усунення бар'єрів і створення екосистеми для учасників інноваційного процесу. В дослідженні доведено, що інноваційний потенціал регіону відіграє ключову роль у розвитку регіональної інноваційної системи. Він є фундаментом для її створення, розвитку та функціонування, стимулює економічне зростання і підвищує конкурентоспроможність регіону як усередині країни, так і на міжнародних ринках. Для успішного розвитку РІС необхідно приділяти увагу зміцненню інноваційного потенціалу регіону та створенню сприятливих умов для інноваційної діяльності. Дослідження інноваційного потенціалу регіону потребує системного підходу, який дає змогу виявити ключові взаємозв'язки між його елементами і факторами, що на нього впливають. Розгляд регіональної інноваційної системи як структури, що динамічно розвивається і містить елементи економіки, науки, технологій і соціального середовища, підкреслює значущість розроблення методологічних засад для її оцінки. У зв'язку з цим необхідний критичний огляд наявних підходів до оцінювання інноваційного потенціалу та стану регіональної інноваційної системи, що дає змогу виявити сильні та слабкі сторони використовуваних моделей і визначити напрями їх подальшого вдосконалення. Аналіз наявних підходів до оцінювання інноваційного потенціалу дав змогу визначити як їхні можливості, так і обмеження, насамперед пов'язані з відсутністю динамічного аналізу, синергетичної взаємодії елементів, а також неповнотою оцінювання реальних результатів інноваційної діяльності. Ці аспекти підкреслюють необхідність переходу від традиційних методів оцінки, орієнтованих переважно на показники, до вивчення властивостей інноваційного потенціалу. Перехід до оцінювання властивостей інноваційного потенціалу дасть змогу більш повно враховувати його структурні характеристики, такі як адаптивність, відтворюваність, стійкість та інтеграція в регіональну економіку, що дасть можливість глибше визначати взаємозв'язки між елементами регіональних інноваційних систем і розглядати їхній потенціал у динаміці. Цей 4 підхід може стати основою для формування регіональних стратегій, спрямованих на сталий інноваційний розвиток. Запропонований в дослідженні підхід до оцінки інноваційного потенціалу регіонів створює підґрунтя для стратегічного планування, спрямованого на оптимізацію використання наявних ресурсів і стимулювання ключових чинників інноваційного розвитку. Це, в свою чергу, сприяє підвищенню конкурентоспроможності регіонів та їх сталому розвитку в довгостроковій перспективі. У цьому дослідженні застосування математичного інструментарію розглядається в інноваційній сфері та являє собою потенціал розвитку регіональної інноваційної системи. Доведено, що застосування моделі DEA для оцінювання ефективності регіональних інноваційних систем може використовуватися при виявленні інтенсивних або екстенсивних причин зміни позиції в рейтингу РІС. Однак, варто зазначити, що DEA модель оцінює лише технічну ефективність. Вона не враховує фактори, пов'язані з економічною ефективністю, такою як рентабельність інновацій або їхній вплив на економічне зростання регіону. В дослідженні консолідовано наведено результати роботи концептуальної моделі регіонального інноваційно-економічного розвитку. Сформований математичний інструментарій націлений на аналітичне вивчення інноваційного та економічного становища регіону, дослідження комплексного взаємозв'язку інноваційної та економічної структур і ухвалення якісних економічних рішень у рамках стратегій регіонального розвитку. Застосування авторського підходу до визначення залежності результативності РІС від стану інноваційного потенціалу та економічного середовища дає змогу під час реалізації моделі здійснити імітаційне моделювання змін стану РІС, виходячи зі змін субпотенціалів інноваційного потенціалу та характеристик економічного середовища. Відповідно, це дає змогу моделювати наслідки ухвалення рішень щодо заходів регіональної інноваційної політики з урахуванням комплексних взаємозв'язків у регіональній 5 економічній системі, оцінити, як зміна окремих показників субпотенціалу позначиться на результативності РІС і, як наслідок, здійснювати вибір більш ефективних рішень.Item Стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств у повоєнному відновленні України(СНУ ім. В. Даля, 2025) Осьмак, Д. І.; Osmak, D.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 05 Соціальні та поведінкові науки за спеціальністю 051 Економіка – Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля Міністерства освіти і науки України, Київ, 2025. Дисертацію присвячено дослідженню сучасних теоретико-методичних та прикладних проблем стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств у повоєнному відновленні України. Реалізація сучасних інструментів і важелів стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств важлива для створення безперечних конкурентних переваг, що обумовлено спрямованістю України до євроінтеграції, пріоритетом і важливістю людського капіталу в інвестиційному процесі, стрімкім розвитком інформаційного забезпечення та ШІ і повоєнного відновлення України. В дослідженні розроблено концептуальну схему прогнозування оптимальних параметрів стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств у період повоєнного відновлення, яка включає такі основні етапи: набір показників, що характеризують інвестиційну діяльність підприємств; формування матриці вхідних даних для прогнозування оптимальних параметрів стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності; аналіз динаміки фактичних показників та вибір рівняння тренду з огляду на національні тенденції в економіці; розрахунок прогнозних значень абсолютних показників оптимальних параметрів стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності; визначення прогнозних відносних показників (за необхідності) оптимальних параметрів стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності; стандартизація (за необхідності) прогнозних значень оптимальних параметрів стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності; розрахунок прогнозних значень та їх інтерпретація оптимальних параметрів стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності. Запропоновано заходи стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності для вітчизняних підприємств: визначення пріоритетних видів діяльності і закріплення їх в соціально-економічній програмі розвитку, розробка механізму відповідальності для всіх учасників інвестиційного процесу, податкові пільги та інструменти, розвиток індустріальних парків і державного приватного партнерства. Досліджено фактори ефективності інвестиційних процесів в ринкових умовах за трьома рівнями: макроекономічні, мезоекономічні і мікроекономічні. Дослідження факторів макрорівня, управління їх впливом дозволяє сформувати інвестиційну політику держави, визначити основі пріоритети соціально-економічної програми розвитку держави на майбутнє, врахувати виклики і ризики при здійсненні інвестиційної стратегії держави. Фактори ефективності інвестиційного процесу мезорівня впливають на соціально-економічний розвиток громад і територій, особливості територіального розташування видів господарської діяльності, дозволяють розробляти програми сталого розвитку громадам з визначенням пріоритетів на майбутнє. До факторів останньої групи – мікрорівня, слід віднести ті, що діють на рівні підприємств, установ, організацій, індивідуальних і інституціональних інвесторів. Визначено, що під ефективністю інвестиційного процесу підприємства будемо розглядати порівняння очікуваних результатів від інвестицій до фактичного їх значення. Оцінити ефективність інвестиційного процесу підприємства можна за допомогою показника інвестиційної привабливості. Такий підхід дозволяє не тільки в кількісному виразі отримати оцінку, а і виокремити фактори позитивного і негативного впливу на інвестиційний процес для підприємства, що дозволить нівелювати негативний вплив і підсилити фактори позитивної дії при розробці інвестиційної політики, інвестиційних проєктів і програм суб’єктів господарювання. Виявлено, що головною особливістю інвестиційно-інноваційної діяльності підприємства є вплив інтелектуального капіталу і ресурсу на її ефективність. Здібність топ менеджерів приймати правильні інвестиційні рішення, налагодити інвестиційний процес з максимальною ефективністю і результативністю на підприємстві, зібрати вмотивовану команду фахівців - все це є запорукою успіху, сталого розвитку суб’єкта господарювання навіть в складних економічних умовах. Охарактеризовано основні проблеми інвестиційного середовища України на сьогодні можемо віднести такі: значне податкове навантаження; ставка ПДВ (20%) та ставка податку на прибуток в Україні (18%), що перевищує відповідні показники багатьох країн Центрально-Східної Європи; проте з огляду на високу, порівняно з країнами ЄС прибутковість вкладення капіталу ця різниця не є критичною перешкодою для залучення інвестицій; водночас стримуючими чинниками для поліпшення інвестиційного клімату є інші податки та податкові платежі; корупція на всіх ланках влади, непрозорість процедур прийняття рішень органами виконавчої влади; недостатня ефективність механізмів забезпечення прав і свобод інвесторів, є додатковими перешкодами; військовий стан України, адже через окуповані території йде великий відтік капіталів; також існує великий ризик для інвестора, зокрема іноземні інвестори стикаються з невизначеністю щодо того, наскільки їхні інвестиції в Україну охороняються в час збройного конфлікту й військової окупації. Удосконалено визначення механізму стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств у повоєнний період – це система взаємодії керуючої та керованої підсистем, сукупності форм і джерел інвестицій‚ взаємодія між якими відбувається через методи, інструменти та важелі впливу на процес розробки і реалізації інвестиційних рішень підприємства, з врахуванням мотивів здійснення інвестицій ним. Доведено, що сучасний стан інвестиційного розвитку регіонів та держави загалом характеризується низкою системних проблем, серед яких: недостатній рівень інвестиційно-інноваційного розвитку територіальних утворень; обмежена інтеграція регіонів у глобальні інноваційні мережі та регіональні партнерські програми; низька інвестиційна привабливість регіонів, що супроводжується скороченням обсягів прямих іноземних інвестицій; деградація інтелектуального потенціалу, що проявляється у відтоку висококваліфікованих кадрів із науково-дослідної сфери; невідповідність стратегічних пріоритетів інноваційного розвитку територій актуальним світовим інноваційним тенденціям; критично низький рівень експорту продукції з високою доданою вартістю та інноваційною складовою; зростаючий розрив у темпах інноваційного та цифрового розвитку між регіонами країни та економічно розвиненими державами; прогресуюче зношення техніко-технологічної бази підприємств, що обмежує можливості здійснення інноваційної діяльності; недостатній розвиток сектора інноваційного підприємництва. Підтверджено, що забезпеченню сталого інвестиційно-інноваційного зростання регіонів притаманні багаточисленні протиріччя, викликані невідповідністю національної практики інвестиційно-інноваційної діяльності ринковим викликам як на рівні регіонів, та і на рівні країни в цілому, а також принципам забезпечення сталого інвестиційного розвитку територій. У межах сучасної системи управління інвестиційно-інноваційним розвитком територій ідентифіковано низку внутрішніх суперечностей, які обумовлюють ризики виникнення деструктивних змін у структурі просторового розвитку. Зазначені протиріччя ускладнюють формування ефективної моделі регіонального інноваційного зростання та можуть призвести до поглиблення соціально-економічної диференціації між територіями. Визначено, що основні стратегічні орієнтирами стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств України у повоєнному періоді, повинні стати реалізація системи заходів за такими напрямами регулювання, як покращення інвестиційного середовища, зокрема в частині гарантування безпеки інвестицій, збільшення обсягів інвестицій, покращення структури інвестицій, оптимізація інвестиційних процесів, (скерування інвестиційних процесів на вирівнювання дисбалансів та диспропорцій соціально-економічного розвитку територій. Узагальнено дослідження у сфері стимулювання і активізації інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств, що показали значну розбіжність і неоднозначність думок науковців щодо формування єдиного механізму або алгоритму забезпечення джерелами фінансування інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств у майбутньому післявоєнному періоді. Розроблені механізми (алгоритми) можуть бути покладені в основу формування стратегії інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств в період повоєнного відновлення. Спрогнозовано обсяг капітальних інвестицій за джерелами фінансування, а також за видами економічної діяльності, які показали збільшення обсягів фінансування в майбутньому, що є позитивним і свідчить про подальшу необхідність впровадження та розробки заходів щодо підвищення інвестиційної активності. Запропоновано заходи щодо підвищення ефективності інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств у період повоєнного відновлення: удосконалення нормативно-правової бази; оновлення виробничого потенціалу підприємств; підвищення якості послуг, що надаються; пошук і залучення коштів та грантів; ефективне використання та мобілізація власних ресурсів.Item Реалізація соціальної відповідальності бізнесу в контексті стійкого регіонального розвитку(СНУ ім. В. Даля, 2025) Ніжніков, І. М.; Nizhnikov, I.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 05 – Соціальні та гуманітарні науки за спеціальністю 051 – Економіка – Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України, Київ, 2025. Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у розробці методологічного та методичного підходів до соціально відповідальної поведінки бізнесу в контексті стійкого регіонального розвитку, що обґрунтовують нове уявлення про соціальну відповідальність бізнесу та побудовані на взаємозумовленості соціальних інвестицій та обсягу завданих збитків, а також використанні механізмів державного регулювання та державно-приватного партнерства. Тривала еволюція ідеї соціальної відповідальності актуалізує питання її інституціоналізації в суспільному просторі. Формування та укорінення соціальної відповідальності бізнесу як самостійного соціально-економічного інституту має вирішальне значення як для її подальшого впровадження, так і для переходу до нової моделі економічного мислення. Сучасні підприємці розглядаються як рушійна сила змін, від якої великою мірою залежить, яким буде майбутнє суспільства – більш справедливим, соціально збалансованим і орієнтованим на сталий розвиток. В дисертації визначено, що соціальна відповідальність бізнесу – це діяльність, спрямована на досягнення цілей сталого розвитку територій присутності, забезпечення екологічної стійкості, розвиток людського капіталу, формування глобального партнерства з метою реалізації принципів стійкого розвитку і розділяюча тягар державних витрат на соціальну політику, при цьому обсяг фінансової участі безпосередньо залежить від сукупного розміру збитків, які завдає виробнича діяльність. Доведено, що фінансування, один із видів якого – соціальне інвестування, є основним процесом фінансового регулювання, який надає значущий вплив на розвиток регіональних соціально-економічних систем та є формою реалізації соціальної відповідальності бізнесу. Категорія «фінансування» розглядається як надання фінансових ресурсів суб'єктом-власником суб'єкту-отримувачу на відплатній та/або безоплатній основі з метою отримання позитивного економічного та/або соціального ефекту. Детально розглянуто новий вигляд фінансування – соціальне інвестування, що дозволить не лише підвищити ефективність фінансового регулювання в процесі забезпечення розвитку регіональних соціально-економічних систем, але і покращити якість фінансових відносин. Подальша робота буде спрямована на дослідження соціального інвестування як фактора стійкого соціально-економічного розвитку регіону, для чого необхідно проаналізувати наявні приклади в закордонній та вітчизняній практиці. Стійкий розвиток бізнес-організації представляє собою перспективне поле для проведення дослідницької та наукової діяльності. На наш погляд, одним з основних завдань на сьогоднішній день стає вироблення всебічного розуміння природи СРБО: драйверів (стимулів) бізнес-організацій, вигод і перспектив, основних критеріїв і факторів стійкого розвитку організації. В дослідженні було запропоновано вісім підходів до трактування стійкого розвитку підприємства регіону, а також взаємозв'язку понять соціальної відповідальності бізнесу, корпоративної стійкості та сталого розвитку підприємства регіону (немасштабованість СР; КС як мікроекономічний аспект СР; відсутність відмінностей між СВБ, СР і КС; СРБО як стійкий розвиток стейкхолдерів фірми; КС та соціальна відповідальність; СРБО та соціальна відповідальність). В результаті дослідження підходів до трактування стійкого розвитку підприємства регіону нами запропоновано «ув'язування» понять корпоративної стійкості, стійкого розвитку і стійкого розвитку підприємств регіону. Доведено, що забезпечення достатнього рівня соціального інвестування призведе до формування комплексного регіонального ефекту, включаючи запобігання еколого-економічних збитків, підвищення соціально-екологічної безпеки і конкурентоспроможності регіону, зниження додаткових видатків та підвищення доходів місцевих бюджетів та домогосподарств. Соціальне інвестування в Україні має значний потенціал, але його реалізація потребує вирішення ключових викликів. Впровадження ефективної державної політики, залучення міжнародного досвіду та активізація громадянського суспільства можуть стати каталізаторами розвитку цього важливого напрямку. В дослідженні запропоновано інструментарій масштабного поширення соціального інвестування, що розглянуто як фактор стійкого регіонального розвитку. Він містить шість послідовних етапів, дотримання яких дозволить сприяти усуненню наявних диспропорцій в різних секторах економіки та підвищенню стійкого регіонального розвитку (створення відповідної законодавчої бази; розроблення механізмів взаємодії держави та бізнесу; розроблення інвестиційних соціальних продуктів; формування сприятливих умов для розвитку соціального інвестування; забезпечення інформаційної підтримки всіх соціального інвестування; забезпечення інформаційної підтримки всіх учасників процесу; визначення сфер економіки, що потребують припливу капіталу у вигляді соціальних інвестицій). Для впровадження і розвитку даного процесу на регіональному рівні необхідно працювати над виявленням наявних проблем в області соціально- економічного розвитку (на основі запропонованої нами системи індикаторів оцінки ефективності соціальних інвестицій) та реалізовувати проекти соціального інвестування, спрямовані на їх усунення. Як додатковий інструмент формування необхідних фінансових потоків на регіональному рівні, пропонується розглянути можливість створення стратегічного фонду регіонального розвитку. Основне завдання фонду – формування ресурсної бази для фінансування проблемних сфер на цільовій основі. Крім того, пропонується впровадити організаційне оформлення програм соціальної відповідальності, що реалізуються бізнесом, відповідно до парадигми стійкого регіонального розвитку і включити їх у програми розвитку регіону.Item Організаційно-економічне забезпечення розвитку об’єднаних територіальних громад(СНУ ім. В. Даля, 2021) Білоус, Я. Ю.; Bilous, Y. Y.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 "Економіка" – Державна установа "Інститут економіко-правових досліджень імені В.К. Мамутова Національної академії наук України", Київ; Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Сєвєродонецьк, 2021. Робота присвячена вирішенню науково-практичного завдання організаційно-економічного забезпечення розвитку об’єднаних територіальних громад, що базується на уточнених визначеннях поняття та структури організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ, впровадженні розвинутої методики діагностики розвитку ОТГ, удосконаленому прикладному підході до організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ та підході до формування без-пекоорієнтованих систем управління розвитком об’єднаних територіальних громад, удосконаленій процедурі впровадження та реалізації партисипативного бюджету як елемента організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ. Виявлено об’єктивні передумови організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ та визначено конкретну практичну проблематику, що сприяло більш чіткій ідентифікації предметної області дослідження. Розгляну-то об’єктивний процес створення, функціонування та розвитку ОТГ, який відбувався в межах реформи адміністративно-територіального устрою. Показано, що перерозподіл повноважень між центральними та регіональними органами управління в ході створення та розвитку ОТГ стало ключовим питанням, яке за своєю сутністю є організаційно-економічним, оскільки стосується ресурсів громад та механізмів управління їх використанням. Проаналізовано закордонний досвід децентралізації та виявлено позитивний вплив реформ на місцеву економіку та розвиток регіонів, що підтверджено порівнянням макроекономічних показників України та країн світу. Проаналізовано темпи створення ОТГ та фінансові показники місцевих бюджетів об’єднаних територіальних громад України що продемонструвало ефективність та успішність впровадження реформи. Проаналізовано теорії регіонального управління та основні нормативно-правові документи України щодо децентралізації, показано їх відповідність міжнародним принципам регіонального управління. Проведений аналіз організаційних передумов розвитку ОТГ дав змогу узагальнити проблематику організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ на мезорівні, національному рівні та рівні громад. На рівні громад проблеми розвитку ОТГ поділено на соціально-економічні та організаційно-управлінські. Виділено організаційну та економічну ознаки ОТГ як системи. Організаційну ознаку територіальної громади охарактеризовано наявністю ієрархічної структури управління, підпорядкованих рівнів управління, раціональних відносин суб’єктів та об’єктів управління. Економічну ознаку територіальної громади охарактеризовано раціональним використанням продуктивних сил ОТГ, формуванням процесів, пов’язаних з бюджетуванням та наданням послуг, розподілом, обміном і споживанням, побудовою результативних комунікацій та відносин. ОТГ представлено з позиції системного підходу як систему з організаційною та економічною підсистемами. Виокремлено змістовні ознаки наукових напрацювань з визначення поняття "організаційно-економічне забезпечення". Визначено підґрунтя для погляду на ОТГ з позиції єдності організаційної та економічної підсистем та уточнення поняття організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ. Уточнено визначення поняття "організаційно-економічне забезпечення розвитку ОТГ", що розглядається як управлінська діяльність в організаційній та економічній підсистемах ОТГ з метою створення умов для кількісних та якісних позитивних змін в результатах діяльності ОТГ, що сприяє зростанню потенціалу для сталого та спроможного функціонування ОТГ в довготривалій перспективі з урахуванням можливих трансформацій у нестабільному зовнішньому середовищі. Проаналізовано елементи організаційної та економічної підсистеми ОТГ та уточнено структуру організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ шляхом упорядкування управлінської діяльності в ОТГ з позиції організаційно-економічної єдності двох підсистем. В організаційній підсистемі забезпечується реалізація методів, технологій, механізмів, інструментів та прийомів управління для результативного впливу суб’єктів управління на області управління. В економічній підсистемі забезпечується функціонування економічного механізму для раціонального використання суб’єктами господарювання продуктивних сил регіону та організації інтенсивних відтворювальних процесів на регіональному рівні. Проаналізовано підходи до діагностики розвитку ОТГ. Всю їх сукупність поділено на підходи, які покладено в основу методик, що використовують органи держаної влади, міжнародні організації та науковці. Показано, що більшість методик, які застосовують державні органи влади, спрямовані на оцінювання соціально-економічного розвитку регіону або територіальних громад та не враховують показників, які можуть бути застосовані для оцінювання системи управління розвитком ОТГ. Встановлено, що підходи до діагностики розвитку ОТГ, які застосовують міжнародні, регіональні та наукові експерти носять індивідуальний характер, розробляються для окремих громад та є більш придатними для оцінювання системи управління конкретної ОТГ. Недоліком зазначених методик є відсутність можливості їх застосування для всіх ОТГ на території України оскільки вони носять фрагментарний характер та не є загальновизнаним стандартом діагностики розвитку ОТГ. Проаналізовано чинники розвитку ОТГ та ідентифіковано стратегічні чинники, які слід враховувати при здійсненні діагностики. Обґрунтовано області діагностики організаційної та економічної підсистем та підхід до діагностики, який включає систему показників для оцінювання, шкалу оцінювання показників, критерії оцінювання, послідовність діагностики та використання результатів діагностики. Отримала подальшого розвитку методика діагностики розвитку ОТГ. Ді-агностику розвитку ОТГ запропоновано здійснювати на основі реалізації послідовності аналітичних та синтетичних процедур: ідентифікації та декомпозиції областей діагностики розвитку; визначення окремих критеріїв їх оцінювання; розробки шкали оцінювання та визначення її атрибутивних значень і від-повідної графічної інтерпретації та представлення результатів діагностики. Застосовано запропоновану методику для абсолютної та відносної діагностики розвитку ОТГ як організаційно-економічної системи. Уточнено інструментарій діагностики розвитку ОТГ на основі застосування процедур абсолютної діагностики (віднесення отриманої оцінки областей діагностики до певного діапазону якості, який визначено шкалою оцінювання) та відносної діагностики (визначення областей, оцінки для яких є від’ємними від визначеного середньо-го значення). Визначено пріоритетні напрями організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ та обґрунтовано необхідність розробки прикладного підходу до організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ та визначення від-повідних напрямів щодо покращення областей, які встановлені за результатами діагностики. Обґрунтовано прикладний підхід до організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ, який передбачає взаємодію ОТГ як організаційно-економічної системи з зовнішніми інституціями, діяльність яких спрямована на підтримку розвитку ОТГ шляхом надання експертної, консультаційної, фінансової, матеріальної та нематеріальної допомоги. Показано, що процеси, які відбуваються всередині ОТГ як організаційно-економічної системи пов’язані з використанням сукупності прийомів та способів управлінського впливу на об’єкти управління, ефективність якого проявляється у підвищенні якісних показників життя населення громади, як результат розвитку відповідних соціально-економічних сфер діяльності ОТГ. Обґрунтовано призначення інституцій у сприянні організаційно-економічному розвитку ОТГ. Подано змістовну характеристику елементів організаційної та економічної підсистем організаційно-економічного забезпечення розвитку ОТГ. Визначено зміст очікуваних результатів від реалізації запропонованого підходу за сферами розвитку ОТГ. Проаналізовано сутність, характеристики та якісні вимоги до інструментів партисипативного управління, визначено позитивні сторони їхнього використання в ОТГ. Показано переваги використання інструменту партисипатив-ного управління та запропоновано відповідні критерії використання інструментів партисипативного управління. Виділено основні принципи партисипативності, визначено її переваги, виокремлено та охарактеризовано організаційний, економічний, політичний та соціальний ефекти. Проаналізовано міжнародний досвід впровадження партисипативного бюджету. Розроблено модель впровадження партисипативного бюджету та по-дано детальний опис визначених етапів. Удосконалено процедуру впровадження та реалізації партисипативного бюджету для збільшення потенціалу розвитку ОТГ шляхом додавання до критеріїв відбору учасників організацій-них та економічних критеріїв. Організаційні критерії включають надання переваги проєктам, які об’єднують зусилля та концентрують ресурси учасників навколо одного більш крупного об’єкту розвитку. Економічні критерії передбачають отримання більшого економічного або соціального ефекту від довго-тривалого використання об’єкту розвитку. Застосування запропонованої процедури дає змогу консолідувати організаційні та економічні ресурси учасників та комплексно вирішувати питання розвитку ОТГ. Показано, що безпекоорієнтованість повинна стати ключовим критерієм ефективності системи управління в умовах соціально-економічної кризи та постконфліктної трансформації. Проаналізовано чинники небезпеки та показано, що концепція формування безпекоорієнтованих систем управління ОТГ повинна базуватись на існуючих об’єктивних умовах, які склалися в Луганській та Донецькій областях внаслідок воєнного конфлікту та коронакризи та перешкоджають розвитку ОТГ. Удосконалено підхід до формування безпекоорієнтованої системи управління розвитком ОТГ, який базується на організаційно-економічному забезпеченні розвитку ОТГ, передбачає зміни в організаційній та економічній підсистемах і активізацію взаємодії органів управління з інституціями підтримки розвитку, що сприяє швидкому реагуванню на загрози, їх нейтралізації та врахуванню нових викликів для розвитку ОТГ в умовах постконфліктної трансформації. Визначено області імплементації безпекоорієнтованості в систему управління розвитком ОТГ та організаційно-управлінські документи, які є об’єктом аналізу і внесення відповідних змін. Визначено та деталізовано ключові напрями імплементації безпекоорієнтованості в систему управління роз-витком ОТГ. Розроблено змістовний опис щодо забезпечення безпекоорієнтованості системи управління за інституціями підтримки, видами підтримки, організаційної підсистеми та економічної підсистеми. Отримані результати та розроблені підходи використані в діяльності органів управління ОТГ Луганської області та Агенції регіонального розвитку Луганської області.