Педагогічні ідеї виховання духовності особистості в Україні у ІІ половині ХХ – на початку ХХІ століття
| dc.contributor.author | Цибулько, О. С. | |
| dc.contributor.author | Tsybulko, O. S. | |
| dc.date.accessioned | 2024-12-30T19:41:17Z | |
| dc.date.available | 2024-12-30T19:41:17Z | |
| dc.date.issued | 2021 | |
| dc.description.abstract | Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки». — Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Київ, 2021. У дисертаційному дослідженні теоретично узагальнено та запропоновано нове вирішення наукової проблеми розвитку педагогічних ідей виховання духовності особистості в Україні у ІІ половині ХХ – на початку ХХІ століття. Обґрунтовано провідні теоретико-методологічні підходи до аналізу педагогічних ідей виховання духовності особистості та уточнено понятійно- категоріальний апарат дослідження. Методологічною основою дослідження стали філософські положення теорії пізнання про єдність духовних процесів, взаємовплив та взаємозалежність явищ навколишньої дійсності в конкретно-історичних умовах, обумовлених соціокультурним, історико- культурним, соціально-економічним та політичним контекстом. Теоретико- методологічні підходи щодо педагогічних ідей виховання духовності особистості дозволили розглядати цей процес як історико-культурний феномен. З’ясовано, що найбільш ефективними у нашому дослідженні є аксіологічний, міждисциплінарний, культурологічний наукові підходи, які доцільно застосовувати у комплексі. Уточнено поняття «виховання» та «духовність» відповідно до завдань дослідження. Для 50-60 рр. ХХ ст. виховання – це планомірний вплив на свідомість і поведінку особистості з метою прищепити їм якості, які цінуються людьми і суспільством. У результаті формується людина, яка стає частиною благополучного суспільства, що задовольняє всіх. Людина програмується за допомогою строго наукових методів з використанням державних засобів масової інформації таким чином, щоб вона стала ідеальним споживачем, або автоматом, який адекватно реагує на всі накази панівної політичної системи. Пізніше, у 70-80-ті рр. завданням виховання стає виховання духовної, гармонійно розвиненої особистості. Для початку ХХІ століття характерним було б наступне уточнення: виховання – це створення педагогічних умов для особистості щодо засвоєння нею духовно- моральних цінностей та досвіду суспільства. Отже, виховання є педагогічною категорією, відповідає соціальним явищам і в кожну епоху до виховання висувалися завдання в широкому педагогічному, вузькому та гранично вузькому розумінні. Духовність визначається як глибинна сутність людини, що визначає її як особистість. Людина стає духовною настільки, наскільки приймає абсолют як власний суб’єктний дух. Духовність (уточнено автором) – це складова культури та її найвищий щабель серед ієрархії цінностей, динамічний процес внутрішнього розвитку особистості, інтегрована здатність особистості розбудовувати себе у напрямі засвоєння найвищих цінностей, життя за законами Краси й Добра, сходження особистості до найкращого в собі. Досліджено політико-ідеологічні, психологічні, релігійно-педагогічні аспекти виховання духовності особистості в Україні у ІІ половині ХХ ст.– початку ХХІ ст. Важливість осмислення поняття духовності у ХХІ ст. зумовлена насамперед сучасною духовною кризою в українському суспільстві. Однак змістовна наповненість дефініції «духовність» змінювалася під впливом тієї чи іншої історичної епохи. Зацікавленість процесом пізнання духовності пов’язана з невпинним осмисленням важливих елементів у всіх сферах людського життя. Уперше поняття «духовність» вживається в античний період, коли воно сприймалось як підґрунтя моральних законів, що обумовлювали сферу життєдіяльності людини. У період становлення християнства духовність розглядалась як інструмент для пошуку власного «Я», розподілу цінностей, осмислення буття тощо. Середньовіччя трактувало духовність як любов – любов до себе, до Бога, до ближнього, що сама по собі є ідеалом у цьому світі. В епоху Відродження духовність розумілась як майстерність та професіоналізм, а також відданість своїй справі. Епоха Просвітництва трактувала духовність як природні принципи людського життя. Наприкінці XIX – на початку XX ст., доба модерну розглядала «духовність» як сукупність людських цінностей, без урахування зв’язку людини з Богом. У Середньовіччя вона мала великий попит з боку філософів та мислителів, а у радянський період мало цікавила людські розуми. Таким чином, духовність може існувати лише за умови людської готовності виділяти їй важливе місце у своєму серці, душі та свідомості. З’ясовано, що радянська доба змінила розуміння поняття «духовність», базуючись на принципах матеріалізму та раціоналізму, радянські педагоги стверджували вторинність духу, духовного, жорстко обумовивши явище духовного соціальним існуванням. Проте з точки зору духовної безпеки в державній системі освіти радянського періоду діяли захисні механізми у вигляді традиційних моральних цінностей, з одного боку, і матеріалізму – з іншого, що тими чи іншими способами убезпечувало молоде покоління від аморальності і проникнення руйнівної ідеології в духовні сфери. Проаналізовано історичну динаміку розвитку виховання духовності особистості в Україні у ІІ половині ХХ ст.– на початку ХХІ ст. через еволюцію понять «духовність», «виховання». З’ясовано, концепції виховання ІІ половини ХХ ст. – це тоталітарно-класово-партійні концепції, які складали основу суспільного життя громадян; на їх ґрунті утверджувалася класово-партійна мораль без опори на морально-духовні цінності, без урахування національних особливостей, природи людини. Ураховуючи монополізм комуністичної партії, політичні переломи, які спричинили зміни керівництва компартії, добу «потепління», або «відлиги», можна визначити підходи до конкретизації педагогічних ідей другої половини ХХ ст. як класовий та гуманістичний. Педагогічні ідеї були новаторськими в часи авторитарної радянської педагогіки, наповнені гуманізмом до людини. Педагоги-дослідники другої половини ХХ ст. розуміли важливість виховання нового покоління людей. Напрями досліджень 60-х рр. визначали завдання виховання дітей дошкільного віку, провідну роль навчання і виховання, єдність розвитку, засвоєння знань та способів навчання; виховання в колективі. Саме тоді остаточно сформувався новий напрям, протилежний до авторитарної педагогіки, який одержав назву педагогіки співробітництва. Підкреслено, що у своїй педагогічній системі В.О. Сухомлинський спирався на антропологічному сприйнятті освітніх процесів, оскільки саме у єдності української кордоцентричної філософії, екзистенціалізму та сучасних соціальних реалій розкривається та розвивається феномен людини, її самобутність та евристичність, сприймається та усвідомлюється місце і роль у суспільній системі. Це надало системі вектору духовності. Його ідея формування духовної особистості полягає в соціоцентричній парадигмі розвитку людини, особистісного, внутрішнього розвитку моральних, естетичних почуттів. Починаючи з 90-х років ХХ століття, відбувається становлення власної педагогічної системи України. Важливе місце у цій системі посідає духовне виховання особистості. Охарактеризовано основні педагогічні ідеї виховання духовності особистості в Україні на початку ХХІ ст. Державна стратегія дає можливість закладам вищої освіти на місцям створювати умови для вільного вибору особистістю способів самореалізації та її культурного саморозвитку. Розвиток особистості є головним завданням освіти, а становлення унікальної індивідуальності майбутнього професіонала – її головним результатом. З’ясовано, що вітчизняні наукові школи є потужним інструментом демократичного суспільства й цивілізаційним ядром культурного розвитку, що дає сьогодні надійний освітній фундамент при підготовці майбутніх фахівців, професіоналізм яких тісно пов’язаний з духовністю. Діяльність сучасних, власне українських, наукових шкіл щодо виховання духовності засвідчує наявність нагальної суспільної потреби у вивченні феномену духовності, наполегливість наукових пошуків щодо збереження проблеми духовності у вітчизняному педагогічному науковому дискурсі. Об’єднуючим чинником виступає розуміння духовності як основи сучасного світу людей. Утрата духовності може означати кінець людства як такого, як біологічного виду. Інститут духовного розвитку людини на сьогодні є центром теорії та практики формування й розвитку педагогічних ідей виховання духовності особистості. Завданнями інституту є: створення науково-обґрунтованої стратегії досліджень різних напрямів виховання Людини культури (морального, естетичного, екологічного, правового, політичного) та розвитку духовності в регіоні, Україні, світі; формування ідеології в галузі новітньої парадигми виховання Людини з планетарною свідомістю; здійснення фундаментальних та прикладних наукових досліджень з проблем виховання духовних та культурних цінностей на основі інтеграції сучасних наукових знань про суспільство, людину, культуру, особистість, духовність; сприяння високоефективному функціонуванню людини в інформаційному просторі; розробка наукових програм і наукових проектів духовного розвитку людини на основі міжкультурної взаємодії та діалогу культур та ін. Окреслено перспективи виховання духовності особистості на початку ХХІ ст. й до наших днів. Підтверджено, що фактично XXI століття – це, з одного боку, століття інформаційних воєн, з іншого – боротьби за духовні і культурні цінності, вік, коли духовні орієнтації і цінності повинні визначати вирішальне значення як у геополітичних процесах, так і в соціально- політичному та економічному житті українського народу. Обгрунтовано, що людський світ не можливий без духовності. Саме духовність є чинником реалізації концепції сталого (стійкого) розвитку. Цінності – Життя вічне, Істина, Благодать, Абсолют – підтримують та об’єднують усі здатності та зусилля людей залишитися на цій планеті. Еволюція «пост-суспільства», де техніка та технології, у тому числі й передусім інформаційні, вже готові трансформувати людину на штучний витвір. Саме такому світу протистоїть духовність, адже вона пов’язує людей, підтримує спільноту й суспільство, а не інтернет і нескінченні купи віртуальних акторів у безкінечному інформаційному просторі. Окреслено, що перспективи вивчення й розуміння проблем виховання духовності особистості на початку ХХІ ст. й до наших днів можна пов’язати з синтагматикою, яка притаманна духовності епохи постмодерну і полягає в тому, що свідомість людини поєднує в собі множинність контрастних елементів, завдяки чому свідомість перебуває у безперервному процесі творіння нового світу, нового світоустрою, у якому кожний його елемент має самодостатнє значення, згідно з чим поняття духовності у постмодерному суспільстві сприймається як процес індивідуалізації, у центрі якого особистість, яка є і об’єктом, і суб’єктом сучасних перетворень, відштовхуючи будь-які часові та територіальні межі у безмежному культурному просторі. Перспективи виховання особистості мають бути пов’язані з проблемами духовності людини ХХІ століття; кризовими явищами освіти і виховання; тенденціями модернізації виховного процесу у вищій школі; проблемами духовно-морального розвитку учнівської молоді; духовністю особистості як способом світорозуміння; духовністю особистості в контексті космічного феномена людини, з духовністю в контексті формування особистості у світі культури; зі взаємодією духовності, освіти і культури як основних категорій педагогіки; вихованням як процесом людинотворчості, культуротворчості, духотворчості; з духовною безпекою сучасної людини тощо. | |
| dc.identifier.citation | Цибулько О. С. Педагогічні ідеї виховання духовності особистості в Україні у ІІ половині ХХ – на початку ХХІ століття : дис. … д-ра пед. наук : 13.00.01 / СНУ ім. В. Даля. Київ, 2021. 464 с. | |
| dc.identifier.udc | 37.091.4(477)”195/202”(043.3) | |
| dc.identifier.uri | https://dspace.snu.edu.ua/handle/123456789/1621 | |
| dc.language.iso | uk | |
| dc.publisher | СНУ ім. В. Даля | |
| dc.subject | педагогічні ідеї виховання | |
| dc.subject | духовність | |
| dc.subject | духовність особистості | |
| dc.subject | духовно-моральні цінності | |
| dc.subject | духовний вимір освіти | |
| dc.subject | духовна педагогіка | |
| dc.subject | pedagogical ideas of education | |
| dc.subject | spirituality | |
| dc.subject | spirituality of personality | |
| dc.subject | spiritual and moral values | |
| dc.subject | spiritual dimension of education | |
| dc.subject | spiritual pedagogy | |
| dc.title | Педагогічні ідеї виховання духовності особистості в Україні у ІІ половині ХХ – на початку ХХІ століття | |
| dc.title.alternative | Pedagogical ideas of educating the individual spirituality in Ukraine in the second half of the XX - early XXI century | |
| dc.type | Thesis |