Дисертації, галузь 08 – Економічні науки
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Методологічні засади управління стійким розвитком підприємств в умовах глобалізації : дис. … д-ра економ. наук : 08.00.04.(СНУ ім. В. Даля, 2025) Ковтун, О. А.; Kovtun, O. A.Ковтун О. А. Методологічні засади управління стійким розвитком підприємств в умовах глобалізації. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.04 – Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності). – Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка. – Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. – Київ, 2025. Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у вирішенні актуальної науково-прикладної проблеми розроблення теоретичних, методологічних та науково-прикладних положень управління стійким розвитком підприємств в умовах глобалізації. У дисертаційній роботі за результатами проведеного дослідження розроблено теоретичні та методологічні засади і практичний інструментарій управління стійким розвитком вітчизняних підприємств на підставі визначення концептуалізації напрямів їх стійкого розвитку, розроблення методології управління стійким розвитком підприємств в умовах глобалізації з урахуванням рівня їх стійкості й ризиків, та впровадження інструментарію ефективної реалізації. Відзначено, що висока турбулентність сучасних змін, які відбуваються у внутрішньому та зовнішньому середовищах, вимагають від підприємств глибокого переосмислення й формування нової парадигми діяльності, стратегічного мислення, швидкого реагування на зміни та обґрунтування нових бізнес-процесів, що актуалізує проблему ефективного управління стійким розвитком є нагальною як з теоретичної, так і з практичної позицій. За результатами економіко-статистичного аналізу й трендвотчингу соціально-економічної діяльності підприємств за період з 2010 р. по 2024 р. констатовано занепадаючу динаміку основних економічних показників, зміщення цільових пріоритетів розвитку та обґрунтовано необхідність упровадження кардинальних змін. Виявлені властивості функціонування підприємств, як економічної системи, дозволили конкретизувати проблеми їх стійкого розвитку. Сформовано та удосконалено предметне поле дослідження стійкого розвитку підприємства, виокремлено концепти теоретичного базису дослідження. Його елементами є сформовані принципи дослідження, обрані підходи, визначений зміст категорії «стійкий розвиток підприємства», під яким запропоновано розуміти гармонійне довготривале соціально-економічне зростання виробничо-збутової, інформаційно-комунікаційної, економічної та суспільно-корисної діяльності підприємства на основі адаптації до зовнішніх впливів, внутрішніх системно-структурних перетворень і вдосконалень, що характеризується посиленням відповідальності перед суспільством, партнерами, стейкхолдерами і клієнтами та забезпечує цілісну рівновагу й позитивну динаміку функціонування в умовах високотурбулентних трансформацій глобалізованого навколишнього середовища. Визначені складові предметного поля дослідження об’єктивизовано у вигляді сукупності проблем методологічного забезпечення ефективного управління стійким розвитком підприємств в умовах глобалізації, що потребують розв’язання за встановленими в роботі векторами дослідження. Уточнено понятійно-категоріальний апарат дослідження. Уточнено сутність дефініцій «стійкий розвиток підприємства», «ризики стійкого розвитку підприємства», «господарський механізм управління стійким розвитком підприємства», «стратегія стійкого розвитку підприємства», «інфраструктура стійкого розвитку підприємства в умовах глобалізації», «інструментарій управління стійким розвитком підприємства», «методології управління стійким розвитком підприємств», що дало змогу забезпечити систематизований опис нових знань щодо стійкого розвитку підприємств, сприяло виявленню характерних рис стійкого розвитку підприємств, як економічних суб’єктів ринкових відносин, та створенню підґрунтя для розроблення нових концепцій управління стійким розвитку підприємств. Під методологією управління стійким розвитком підприємств визначено таку системну сукупність методів, підходів, способів і прийомів наукового пізнання, які забезпечують всеохоплююче дослідження соціально- економічного середовища, встановлення істини та визначення напрямів перетворень щодо стійкого розвитку підприємств у сучасних умовах господарювання. Проведено аналіз та поглиблено систематизацію детермінант стійкого розвитку підприємств одночасно за двома ознаками: «За місцем виникнення» (на екзогенні та ендогенні) та «За сферами виникнення» (на економічні, фінансові, соціально-політичні, екологічні, технічні, організаційні, наукові, демографічні, маркетингові, інноваційні, комунікаційні, форс-мажорні), що надає можливість підприємствам їх точніше визначити, відповідно до особливостей власного потенціалу та комплексно враховувати в економіко- управлінській діяльності. Уточнення визначення поняття «ризики стійкого розвитку підприємства» як можливого негативного впливу на стійкість його соціально- економічних, інформаційно-комунікаційних позицій на ринку, що дає змогу, з одного боку, обмежити діапазон дослідження урахуванням тільки від’ємних відхилень показників від запланованих результатів, а з іншого боку, – розширити спектр ризиків підприємницької діяльності шляхом урахування новітніх глобалізаційних викликів та несподіваних загроз. Це дозволило розширити класифікацію ризиків стійкого розвитку підприємств і доповнити її (крім підприємницьких) видами «новітні ризики» та «несподівані ризики». Деталізація ризиків стійкого розвитку підприємства за виокремленими ознаками необхідна підприємствам під час обґрунтування будь-яких сучасних управлінських рішень та надає можливість ураховувати виклики зовнішнього середовища та глобалізаційні загрози. Запропоновано теоретико-методологічний підхід до визначення напрямів стійкого розвитку підприємства з використанням методів логічного аналізу, статистичного аналізу, факторного аналізу, експертних оцінок, математичного інструментарію теорії нечіткої логіки та причинно-наслідкової діаграми К. Ішікави, що дозволяє визначати релевантність концептуальних стратегічних рішень та обґрунтовувати напрями стійкого розвитку підприємства. Сформовано систему показників оцінки стану стійкого розвитку підприємств і критеріальну базу їх оцінювання, з використанням економіко- математичної моделі, яка дозволяє врахувати показники ризику та стійкості, що необхідні у процесі вибору стратегії розвитку підприємства. Визначено обмеження до моделі та умови підвищення ефективності управління стійким розвитком, а саме: мінімізація ризиків за умови фіксованого результату; максимізація результатів діяльності за умови фіксованих ризиків; оптимізація співвідношення ризиків і результатів управління стійким розвитком підприємства. Запропоновано підхід до формування матриці визначення стратегій стійкого розвитку підприємства відповідно до стану розвитку національної економіки та стану розвитку підприємств, що дозволяє формалізувати процедури визначення й вибору стратегій та реалізовувати стратегії, релевантні до умов діяльності підприємства і напрямів його стійкого розвитку. За результатами аналізу еволюції теорій розвитку підприємств визначено, що наразі прийнятною концептуальною ідеєю, яка задовольнить і суспільство, і його економічних суб’єктів, є концепція стійкості бізнесу (Business sustainability), яка ґрунтується на взаємодії підприємств зі стейкхолдерами в комплексній реалізації суспільно-корисної соціо-еколого- економічної діяльності. Вона передбачає ефективне врахування соціальних, економічних, політичних, екологічних, культурних тощо потреб та зміну зв’язків і орієнтирів у суспільстві, що наразі є перспективним і економічно доцільним. Релевантною стратегією, яка задовольняє сучасні вимоги суспільства, визначено стратегію «Friendly environment». Обґрунтовано доцільність її впровадження, як такої генеральної, комплексної програми дій, яка забезпечує стабільний соціо-еколого-економічний розвиток підприємства в умовах високотурбулентних глобалізаційних перетворень на основі трансформації бізнесу (у т.ч. цифрової), інтеграції підприємства у світове бізнес-середовище, підвищення його інноваційного потенціалу та конкурентоспроможності із залученням до орбіти діяльності представників бізнес-спільнот, органів влади, науки і освіти, партнерів (у т.ч. міжнародних), інвесторів, конкурентів та інших стейкхолдерів. За результатами аналізу й узагальнення наявного методичного забезпечення процесів стратегування удосконалено теоретико-методичний підхід до формування стратегії стійкого розвитку підприємства, що дозволяє враховувати всі види ризиків та активізувати співпрацю і взаємодію з усіма контрагентами підприємства, включаючи конкурентів. Інструментарій управління стійким розвитком підприємств у роботі розглянутий як сукупність методів, прийомів, підходів, видів аналізу та способів впливу на соціо-еколого-економічну діяльність підприємства, що дозволило його систематизувати за групами: аналітичні інструменти, методичні інструменти, технології управління та способи впливу. Реалізація інструментарію дає змогу вирішувати важливе науково-практичне завдання забезпечення підприємств сучасними дієвими інструментами, що дозволяють підвищувати ефективність управління, розширювати спектр управлінських дій, посилювати бізнес-позиції на ринку та забезпечувати ефективне функціонування і стійкий розвиток. Проведений аналіз суб’єктів інфраструктури дав змогу вдосконалити класифікацію інфраструктури стійкого розвитку в частині розширення класифікаційних ознак і виокремлення, окрім територіальної та галузевої приналежності, ознаки «за видами діяльності» та виділення логістичної, транспортної, інформаційної, комунікаційної, енергетичної, комунальної, консалтингової, фінансової, інвестиційно-інноваційної, інституційної, соціальної, виробничо-технологічної, ринкової інфраструктури й інфраструктури знань. Це дозволяє найбільш змістовно подати весь спектр суб’єктів, які можуть бути використані підприємствами з метою забезпечення стійкого розвитку бізнесу. Запропоновано бізнес-модель управління стійким розвитком підприємства, яка забезпечує створення суспільної та споживацької цінностей і дозволяє враховувати: вимоги до стійкої діяльності підприємства, сформовані зовнішнім середовищем (турбулентність, невизначеність); напрями формування й використання потенціалу підприємства (ресурсне забезпечення, можливості); впровадження нових технологій та інновацій; ризики; створення інформаційного контуру діяльності; систему забезпечення безпеки діяльності; системи антикризового менеджменту та самоосвіти й самовдосконалення, що вбудовані в систему управління стійким розвитком підприємства. Удосконалено механізм управління стійким розвитком підприємств в умовах глобалізації в частині доповнення його «Підсистемою взаємодії» та розширення складових елементів інших його підсистем, що надає можливість посилити комунікаційну діяльність, поліпшити партнерські взаємодії зі стейкхолдерами (у т. ч. суб’єктами інфраструктури) та забезпечує стійкість і розвиток в умовах високотурбулентних змін і стрімкого розвитку НТП і світової економіки.Item Стратегічне управління інтегрованою економічною стійкістю підприємницьких структур в кризових умовах : дис. … д-ра економ. наук(СНУ ім. В. Даля, 2025) Фоменко, Д. В.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.04 – Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності). – Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України, Київ, 2025. Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у розробці теоретичних положень, методологічних підходів та методичних рекомендацій щодо формування та розвитку концептуальних засад стратегічного управління економічною стійкістю підприємницьких структур регіону у кризових умовах. При дослідженні впливу сучасних кризових явищ на комплексний розвиток підприємницьких структур доведено, що пошук і подальший вибір оптимальних рішень щодо зміни кризової ситуації економічного характеру неможливо здійснювати без визначення чітких взаємозв'язків цього виду кризи з іншими ризиковими ситуаціями на різних рівнях соціально-економічної системи та людського суспільства в цілому. Економічну кризу потрібно розглядати в контексті її послідовного формування та розвитку, тобто, об'єктом дослідження має бути не тільки сама криза як статичне явище, а й сама кризова ситуація, яка є певним циклом послідовних явищ у динамічному спектрі, що відбуваються в економічній системі і можуть призвести до виникнення кризи тієї чи іншої спрямованості та масштабу. При цьому важливим мірилом кризової ситуації має стати рівень ймовірності настання тих чи інших подій в залежності від величини ризику, що визначається в рамках багатофакторних економіко-математичних моделей, що дозволяють здійснювати певні соціально-економічні прогнози регулювання кризових явищ. Виділено та охарактеризовано організаційно-економічні особливості кризових умов у сучасній інноваційній економіці (висока швидкість поширення кризової ситуації, обмеженість впливу суб'єктів ринку на рішення кризових ситуацій, необхідність підвищення інноваційної активності як фактору резистентності в умовах кризових ситуацій, можливість формування індивідуальних антикризових траєкторій розвитку підприємницьких структур, різний рівень адаптивності до кризової ситуації, орієнтація на мінімізацію витрат за рахунок цифрових технологій, глобальний характер виникнення та розвитку кризових ситуацій, інформаційні потоки як каталізатор та першоджерело виникнення кризових ситуацій), що тісно взаємопов'язана з активною позицією підприємницького сектору та передбачає використання цифрових технологій не тільки для профілактики та діагностики стійкості кризових ситуацій, але й для підвищення та адаптації всіх суб'єктів ринкових відносин у тактичних умовах та стратегічній перспективі. Відзначено зростання значущості кризових ситуацій інноваційної економіки в контексті необхідності підвищення рівня стратегічного управління підприємницькими структурами. В дослідженні уточнено принципи стратегічного управління підприємницькими структурами в сучасних кризових умовах в залежності від конкретної ринкової ситуації та фази кризового явища, що дозволить прискорити інерційне зростання інноваційної економіки за умов сучасних кризових ситуацій. Відповідно до запропонованого авторського підходу, збалансованість підприємницької структури є комплексною відповідністю кількісних та якісних характеристик факторів виробництва, функцій управління, бізнес-процесів та проектів підприємства, реалізоване на підставі принципів системності, синергізму, цілеспрямованої раціоналізації питомих операційних та трансакційних витрат, транспарентності, використання потенціалу внутрішньоорганізаційної та зовнішньої інтеграції, що забезпечить у довгостроковій перспективі стійке збільшення фінансової та соціально- економічної ефективності розвитку підприємства. Під інтегрованою економічною стійкістю підприємницьких структур слід розуміти комплексну та багатофакторну систему кількісних та якісних показників, що відображають стан розвитку підприємницької структури щодо ринкової кон'юнктури та зовнішнього середовища інноваційної економіки як в умовах стабільного розвитку економічної системи, так і стосовно особливостей кризових явищ (економічного та неекономічного характеру) та оцінюють рівень відповідності параметрів внутрішнього середовища стратегічним пріоритетам збалансованого розвитку і принципам ефективності і результативності всього комплексу виробничо-господарської діяльності, у тому числі не тільки в умовах різного рівня конкуренції, але і в інтеграційного та партнерського взаємозв'язку з іншими учасниками ринкових відносин на основі використання потенціалу цифрових технологій та інновацій, що проектуються на базі штучного інтелекту. Запропонована в дисертаційному дослідженні модифікована економіко-статистична модель Блека-Шоулза дозволяє коректно оцінити рівень економічного ефекту реалізації підприємницьких інвестиційних проектів в залежності від варіанту розподілу ймовірностей отримання доходу, величини сумарних трансакційних витрат, галузевих факторів і величини безризикової ставки та розробити на цій основі рекомендації щодо максимізації рівня фінансово-економічної ефективності проектного управління як способу підвищення рівня інтегрованої економічної стійкості. В дослідженні доведено необхідність удосконалення державної політики в галузі регулювання, підтримки та контролю забезпечення інтегрованої економічної стійкості підприємницьких структур з огляду на можливості та переваги інноваційної економіки. Підтверджено високу значущість рівня соціально-економічного розвитку регіону (території) як фактора, визначального економічну стійкість підприємницьких структур, розміщених або функціонуючих у його межах. Повноцінна комплексна оцінка рівня регіонального розвитку повинна стати основою при обґрунтування і рішення про створення бізнес-структури або розширення вже існуючого бізнесу. Запроваджено поняття професійних компетенцій економічної поведінки суб'єкта підприємницької діяльності (підприємницької структури), під якими слід розуміти комплексний набір знань, навичок та умінь, за допомогою яких можна забезпечити високий рівень інтегрованої економічної стійкості в умовах стабільно функціонуючої економіки та сприяти її підтримці на необхідному (граничному) рівні в умовах кризових ситуацій як традиційного характеру, пов'язаних з економічними процесами і економічними циклами, так і в умовах абсолютно нових викликів та загроз, обумовлених зміною зовнішнього середовища. Необхідно підкреслити, що економічна стійкість, отримана підприємницькою структурою на основі використання нематеріальних активів як однієї з ключових форм як вкладення вільних коштів з фонду чистого прибутку в умовах кризових економічних явищ, так і можливого інноваційного продукту, що отримується під час виробничого процесу та призначеного для подальшого продажу чи лізингу, що тісно залежить від конкретного виду інтелектуальної власності. Запропоновано економічну модель, в основі якої закладені інтегровані підходи щодо забезпечення матеріальними ресурсами постачальників із метою укрупнення підприємницьких структур; що прагнуть до того, щоб увімкнути в свою структуру цього постачальника з метою укрупнення підприємницьких структур і підтримки розвитку виробничої інтеграції на довгострокову перспективу, яка впливає на кінцеву ціну продукції не на користь постачальника, але при цьому підприємницька структура в процесі приєднання створює взаємовигідні умови для постачальника. Обґрунтованість цієї моделі дає можливість проводити оптимізацію використання ресурсів і необхідності обліку життєвого циклу виробничої діяльності і в підприємницьких структурах, і у постачальника. Для досягнення зростання економіки в підприємницькій структурі з усіх напрямків діяльності пропонується застосовувати модель виробничої екосистеми в екологічній стійкості, де проводиться поетапне моделювання з проведенням аналізу індивідуально кожної з підприємницьких структур. Спостерігаючи за тенденціями розвитку інструментарію стійкого зростання економіки підприємницьких структур, ми зробили висновок про те, що простежуючи, як розвиваються інструменти, методи і підходи для досягнення стійкого зростання економіки підприємницьких структур, що дають можливість прискорення реалізації стратегічних процесів (SSRM) та (SCRM), які працюють у тісному взаємозв'язку зі стратегічними процесами (SMAC) та (SIOMAC) і є актуальним, а їх розвиток йде дуже швидкими темпами, так як використання цих процесів викликає великий комерційний інтерес як в підприємницьких структур, так і в постачальників і клієнтів. Впровадження стратегічних процесів в виробничий процес є перспективою розвитку як для підприємницьких структур, так і для постачальників та клієнтів. Враховуючи усі представлені інструменти, що сприяють стійкому зростанню економіки підприємницьких структур, ми розробили методику, яка спирається на розроблені бізнес-процеси і розрахункові показники збалансованої системи (BSC), в яких зусилля підприємницьких структур спрямовані на кінцеві результати по економічному, соціальному, технологічному і екологічному напрямам діяльності, які дають можливість стабілізувати стійке зростання економіки в довгостроковій перспективі в тому випадку, коли підприємницькі структури відмовляються від формальних обмежень і використовують як внутрішні, так і зовнішні ідеї і шляхи для вдосконалення бізнес-процесів, при цьому порядок і послідовність розрахунків може змінюватись в залежності від цілей, які ставить перед собою підприємницька структура. В дослідженні розроблено перспективні стратегії забезпечення та зростання інтегрованої економічної стійкості підприємницьких структур регіону у кризових умовах на основі визначення їх впливу на процес адаптації суб'єкта підприємницької діяльності до нових умов господарювання, що дає можливість обґрунтовані можливості їх використання в залежності від особливостей кризових явищ та самої підприємницької структури. Більш комплексною та складною слід визнати ситуацію загального погіршення економічної кон'юнктури та зниження доступу економіки і конкретних підприємницьких структур на світові ринки у зв'язку військовим станом. Крім наведених в дослідженні методичних рекомендацій щодо забезпечення інтегрованої економічної стійкості кластерних структур у сучасних кризових умовах, їх практична реалізація має враховувати і взаємодію суб'єктів підприємницької діяльності та держави, у тому числі в рамках реалізації проектів державно-приватного партнерства. З погляду функціональних підходів та основ системного аналізу оцінка забезпечення необхідного рівня інтегрованої економічної стійкості підприємницьких структур у рамках реалізації проектів державно-приватного партнерства і пошук нових траєкторій по її зростання в умовах кризових явищ, може бути розглянута у трьох ключових практичних аспектах: оцінка рівня інтегрованої економічної стійкості в залежності від різних форм реалізації проектів державно-приватного партнерства; оцінка рівня інтегрованої економічної стійкості в залежності від етапу життєвого циклу проекту державно-приватного партнерства; оцінка рівня інтегрованої економічної стійкості в залежності від рівня співвідношення джерел фінансування на реалізацію проектів державно-приватного партнерства.Item Просторова трансформація розвитку легкої промисловості в регіонах України : дис. … д-ра економ. наук(СНУ ім. В. Даля, 2025) Бєлоусов, Я. І.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.05 – Розвиток продуктивних сил та регіональна економіка. Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. – Київ, 2025. Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних, методологічних і науково-прикладних засад просторової трансформації розвитку легкої промисловості в регіонах України в умовах воєнного та повоєнного періодів. Систематизовано та актуалізовано загальнотеоретичні засади просторової економіки та просторового розвитку шляхом формування хронології та виокремлення фаз розвитку (класичної, фази розвитку теорії розміщення продуктивних сил, фази інтеграції просторових аспектів та сучасної фази), які відображають еволюцію поглядів та знань про економічний простір і підкреслюють важливість інтеграції просторових аспектів у сучасну економічну державну політику. Уточнено ієрархію інструментів просторового планування в Україні та сформовано термінологічну квадру. Актуалізовано класифікацію та типізацію просторових форм організації економіки на базі множинності організаційно-правових форм об'єднань підприємств, видів і форм субрегіональної просторової локалізації шляхом формування фасетної класифікації (за типом організації, за рівнем інтеграції, за географічним розміщенням і за функціональним призначенням) та типізації комплементарних просторових форм організації економіки. Аргументовано типологію комплементарних просторових форм організації економіки у повоєнний час. Обґрунтовано детермінованість адаптивної трансформації Європейської й Української концепцій просторового розвитку на основі загальнонаукових підходів та типології просторових соціоприродних систем, інформаційно просторово-часової парадигми. Візуалізовано коло трансформації концепцій просторового розвитку України і Європи та актуалізовано розподіл повноважень органів влади щодо просторового планування на місцевому, регіональному та національному рівнях в умовах воєнного стану. Проаналізовано еволюцію теорій економічного регіонального розвитку та уточнено дефініцію "Просторова трансформація розвитку". Виокремлено теоретичні ядра просторової економіки та ідентифіковано основні атрибути просторової трансформації регіональної економіки (ключових характеристик, типів, ефектів, варіантів, показників оцінки просторових трансформацій). Актуалізовано парадигму регіональної економічної політики й трансформацій економічного простору шляхом систематизації теорій, теоретичних підходів до формування регіональної економічної політики та виокремлення територіально-просторового підходу, в бік якого спостерігається зміщення акценту в економічні теорії та практиці в країнах- членах ЄС. Синхронізовано інструменти просторового планування та регіонального розвитку, сформовано континуум регіонального розвитку в контексті трансформації економічного простору і розроблено когнітивну карту формування парадигми регіональної економічної політики в економічному просторі України. Сформовано підхід до когерентності глобальних та регіональних чинників економічного простору країни шляхом визначення впливу перманентних глобальних тенденцій на економічний простір України та проведення систематизації регіональних чинників, з виокремленням довоєнного та воєнного етапів. Здійснено систематику регіональних чинників, що впливають на економічний простір України (довоєнний та воєнний аспекти). Сформовано тріаду когерентності глобальних та регіональних чинників і удосконалено класифікацію глобалізаційних чинників впливу на розвиток регіонів, яка враховує мілітарний вплив й об’єктивізацію глобальних і регіональних просторів в контексті формування економічного простору України. Виокремлено методичний підхід до оцінки соціально-економічного розвитку територій шляхом валідації методик, індикаторів та етапів такого оцінювання, дефініцій розвитку територій, групування класичних методичних прийомів соціально-економічного аналізу. Розширено систему принципів соціально-економічного аналізу розвитку територій шляхом додавання ще одного принципу – просторовість. Сформовано науково-методичний інструментарій щодо оцінювання просторового розвитку регіонів з урахуванням декрементування просторового потенціалу країни, який передбачає адаптацію моделей, методик, параметрів та показників оцінювання ефективності управління економічним розвитком регіону до мілітарних умов, модернізацію принципів, процедур та технологій оцінювання. Розроблено алгоритм пошуку предикторів альтернативних варіантів економічного розвитку регіону, евентуальні методики оцінювання ефективності й напрями розвитку науково-методичного інструментарію з урахуванням інноваційного аспекту. Аргументовано підхід до конверсії методичних засад та просторових баз даних, який ґрунтується на композиції методичного інструментарію просторового аналізу та платформ просторових відкритих даних, зокрема геоінформаційної системи. Виокремлено методичні підходи, які релевантні для аналізу просторового розвитку легкої промисловості в регіонах України. Сформовано та апробовано процедуру щодо проведення економічного аналізу розвитку легкої промисловості, яка передбачає аналіз тенденцій розвитку легкої промисловості на основі сформованого комплексу показників в динаміці, побудову матриці SWOT-аналізу довоєнного розвитку легкої промисловості. Визначено тренди просторової трансформації розвитку легкої промисловості. Інтерпретовано результати просторового аналізу розвитку легкої промисловості у довоєнно-воєнний період. Констатовано збільшення державної підтримки підприємств легкої промисловості, які займаються виробництвом товарів для Сил безпеки і оборони України, що сприяло появі нових галузевих підприємств та просторовій трансформації розвитку легкої промисловості. Ідентифіковано наслідки мілітарного впливу на розвиток підприємств легкої промисловості за результатами економічного аналізу та побудовано матрицю оцінки наслідків мілітарного впливу на розвиток підприємств легкої промисловості України, визначено контроверсійність мілітарного впливу на розвиток легкої промисловості та згруповано види ризиків, що страхуються. Побудовано профіль ділового клімату на промислових підприємствах України та легкої промисловості у час воєнного стану. Обґрунтовано та концептуалізовано умови просторової трансформації легкої промисловості в контексті реалізації цілей сталого розвитку на основі ESG-принципів, які консолідують стратегічні заходи для зменшення впливу легкої промисловості на зміну клімату, виснаження ресурсів та утворення відходів, дефіцит і забруднення води, пом'якшення негативного соціально- економічного ефекту. Розроблено економетричну модель (розгорнуту та скорочену) просторової трансформації розвитку легкої промисловості в контексті реалізації цілей сталого розвитку. Обґрунтовано інерційність цифровізації просторової трансформації розвитку легкої промисловості в умовах воєнно-повоєнної економіки, яка обумовлюється такими ключовими тригерами, які було конверсовано в характеристики (напрями, інструменти, показники, кейси, перспективи) цифровізації просторової трансформації розвитку легкої промисловості в умовах воєнно-повоєнної економіки. Сформовано "печворк" цифрових інструментів просторової трансформації розвитку легкої промисловості, який інкорпорує цифрові технології, які не лише трансформують розвиток легкій промисловості, але й сприяють інтеграції українських підприємств у глобальні ринки. Розроблено конструкт просторового розвитку легкої промисловості в регіонах країни у воєнно-повоєнний період, який ілюструє взаємозв'язки між модифікаторами й продуктивними параметрами просторових трансформацій розвитку легкої промисловості в регіонах з урахуванням наслідків війни (географічне розміщення виробництва, використання екологічних технологій, модернізація виробничих потужностей, інтеграція з європейськими ринками, соціально-економічні трансформації в регіонах), які відбиваються у системі розселення населення, діловій активності регіонів та залежать від розширення/ зменшення площ ризикованих (небезпечних) територій. У конструкті просторового розвитку легкої промисловості в регіонах країни у повоєнний період наведено групування регіонів України, які потребуватимуть (високоймовірно (І), ймовірно (ІІ), низкоймовірно (ІІІ)) державної підтримки задля "зеленої" просторової трансформації розвитку легкої промисловості у повоєнний час. Доведено, що саме конструктивна просторова трансформація розвитку легкої промисловості в регіонах країни у контексті реалізації цілей сталого розвитку на засадах цифровізації у воєнний та повоєнний період дозволить враховувати декрементування просторового потенціалу країни через військові дії та окупацію і/або замінування територій, руйнування виробничої інфраструктури, міграцію населення тощо. Упорядковано організаційні, правові та економічні заходи щодо відновлення та розвитку легкої промисловості у повоєнний період, ідентифіковано потенційних виконавців (організації та інституції, які беруть участь у формуванні, реалізації та моніторингу цих заходів), визначено евентуальні ризики та перелік ключових показників, які мають бути використані для просторового аналізу розвитку легкої промисловості, а також сучасні програмні інструменти й спеціальні індекси. Розкрито комплементарність легкої промисловості з іншими галузями національного господарства України. Конструктивна просторова трансформація розвитку легкої промисловості є динамічним процесом, що враховує наслідки війни, актуальність сталого розвитку й цифровізації, процеси глобалізації, інноваційний аспект та євроінтеграцію. За результатами проведеного дослідження розроблено теоретичні та методологічні засади й практичний інструментарій конструктивної просторової трансформації розвитку легкої промисловості на підставі подальшого розвитку теорій просторової економіки, концептуалізації умов просторової трансформації в контексті реалізації цілей сталого розвитку та розробки конструкта просторового розвитку легкої промисловості в регіонах з урахуванням декрементування просторового потенціалу України.