Дисертації, спеціальність 073 Менеджмент
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Формування управлінських структур у забезпеченні економічної безпеки підприємства(СНУ ім. В. Даля, 2021) Богданов, Р. I.; Bogdanov, R.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 073 "Менеджмент" (галузь знань 07 "Управління та адміністрування"). – Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України, Сєвєродонецьк, 2021. Робота присвячена вирішенню науково-практичного завдання удосконалення формування управлінських структур у системі економічної безпеки підприємства, яке базується на впровадженні інституціональних засад управління, розмежуванні засад організаційного проектування та типів використовуваних структур управління за двома окремими функціональними мета-напрямами безпекозабезпечувальної діяльності, застосуванні тимчасових оперативних безпекових груп, сформованих на основі ситуаційного розподілу функціональних повноважень фахівців підприємства з метою розширення можливостей протидії максимально широкому колу загроз економічній діяльності. За результатами аналізу теоретичних засад економічної безпекології у дослідженні уточнено співвідносність понять "структура управління" та "управлінська структура". Структурою управління визнається впорядкована сукупність елементів управлінського процесу, що знаходяться у стійких взаємовідносинах, які забезпечують їхній розвиток та функціонування. Елементами структури управління є ланки, зв’язки та рівні управління. Управлінська структура – це складна інваріантна сукупність елементів структури управління підприємствам, яка націлена на реалізацію управлінських функцій певного типу у певному процесі. Прикладами управлінської структури є департамент, служба, відділ тощо, тобто будь-який елемент певного ієрархічного рівня, що здатен виконувати загальні або спеціальні функції управління. Базовою управлінською структурою системи економічної безпеки підприємства найчастіше є служба економічної безпеки. Визначено, що головною рушійною силою створення та функціонування підприємства, як найбільш розповсюдженого типу агента інституційного середовища, є реалізація економічних інтересів його учасників, або ж акторів. Різні актори мають принципово різні економічні інтереси, що призводить до їхньої конфліктності. Конфліктність економічних інтересів акторів підприємства є однією з найсуттєвіших загроз економічній безпеці підприємства в цілому та загрозою, що впливає на діяльність служби економічної безпеки зокрема. Автором доведено, що нейтралізація загрози конфліктності, окрім загальноприйнятого організаційного, правового, економічного, інфраструктурного тощо забезпечення, критично вимагає і інституціонального забезпечення. Це забезпечення необхідне для того, щоб визначити норми та правила економічної поведінки акторів та визначити межі конфліктності, при дотриманні яких узгодження економічних інтересів відбувається у площині оптимізації економічного вибору, а при недотриманні яких конфліктність зміщується у площину у певному розумінні нанесення шкоди. Констатується, що служба економічної безпеки підприємства повинна стати своєрідною внутрішньою інституцією підприємства, яка у своєму функціонуванні визначає інституційні та економічні межі узгодження конфліктних економічних інтересів акторів підприємства та забезпечує дотримання цих меж. Об’єктом управлінського впливу стає сукупність відносин акторів підприємства як ієрархічних, так і договірних, що пов’язані з економічною діяльністю підприємства. Це породжує новий клас загроз економічній діяльності підприємства, уособлений діями та намірами акторів, що намагаються вирішувати конфліктність економічних інтересів на свою користь шляхом свідомого порушення економічних та інституціональних меж узгодження. Автором наголошується, що можливість займати антагоністичну позицію та домагатися конструктивного узгодження економічних інтересів службі економічної безпеки підприємства може забезпечити лише її особливе місце, роль та функції у інституційному середовищі існування та функціонування підприємства, яке бере на себе тягар забезпечення узгодженості інтересів з позицій вищих, ніж ті на яких розташовані носії цих інтересів. Одним з першочергових завдань системи економічної безпеки підприємства у нових реаліях стає протидія деструктивному узгодженню, що потребує докорінного перегляду традицій та підходів до управління та управлінських структур у системі економічної безпеки підприємства. У результаті перегляду управлінська структура повинна отримати статус та функції окремої внутрішньої інституції у складі підприємства. Для цього необхідна і певна перебудова самого інституційного середовища шляхом додавання до нього нової інституції та визначення її взаємодії з іншими членами середовища. Перебудова реалізується через присвоєння економічним інтересам акторів підприємства певної інституціональної ролі та вбудовування їх у систему інституціональних відносин, де підприємство є складовим елементом. Ідеологічним драйвером перебудови є визнання того, що у сучасному суспільному устрої інституціональні відносини є ієрархічно вищими та потужнішими ніж економічні. Якщо економічні відносини на власному рівні підлягають впорядкуванню дуже проблематично, то з рівня інституціональних відносин їх можна впорядковувати значно ефективніше. Авторська позиція полягає у тому, що інституційне середовище виступає значно більш досконалим середовищем для узгодження економічних інтересів акторів підприємства, як різновиду індивідуальних носіїв економічних інтересів, ніж саме підприємство як соціально-економічна система. Реалізація різних економічних інтересів стає спільною діяльністю акторів підприємства, що регулюється внутрішньою інституцією – управлінською структурою у системі економічної безпеки підприємства. Завдання служби економічної безпеки у процесі узгодження інтересів визначаються автором у наступному. По-перше, це протидія створенню умов на підприємстві, що штучно обумовлюють конфліктність інтересів там, де її принципово не має. По-друге, це відсікання суб’єктивних економічних потреб певних носіїв інтересів – акторів підприємства, які свідомо призведуть до конфліктності з уявленнями виразників інтересів узагальнених груп акторів. По-третє, це власне узгодження конфліктних економічних інтересів шляхом застосування доступного відповідно до законодавства загалу методів. По-четверте, це профілактична робота із попередження конфліктності інтересів. По-п’яте, нейтралізація наслідків конфліктності, що негативно відображається на діяльності підприємства та багато іншого. Порівняльний аналіз сучасних підходів до формування організаційної структури служби економічної безпеки підприємств дозволив встановити деякі їхні типові ознаки. По-перше, у переважній частині випадків має місце ігнорування економічної спрямованості служби економічної безпеки, тобто, відбувається просте функціональне звуження служби безпеки убік економічної безпеки. По-друге, у переважній частині випадків служба безпеки підприємства будь-якої функціональної спрямованості складається з двох майже незалежних мета-напрямів: охорона та захист. У більшій мірі це є проблемою ніж особливістю, тому що охорона та захист мають принципово різні концепції реалізації. Принциповим для охорони є стаціонарність та стабільність структур забезпечення, тобто необхідною є абсолютна передбачуваність результатів функціонування цих структур. Забезпечення захисту є принципово динамічнім, з неповторюваним набором конкретних задач. Структури охорони мають усталений перелік завдань, під який підлаштовують та удосконалюють діапазон можливостей, а структури захисту мають відносно усталений діапазон можливостей, за допомогою яких намагаються вирішувати максимальну кількість завдань, що постають перед ними. До числа факторів, які здійснюють найбільший вплив на конструювання служби економічної безпеки на підприємстві, автором віднесено: наявність та характер конкурентного середовища; особливості виробничої діяльності підприємства; наявність об’єктів спеціального захисту; фінансово-економічне становище підприємства; стан ринку та ринкова позиція підприємства; ідеологія, погляди та відношення власників підприємства до форм забезпечення економічної безпеки. На думку автора, створення служби економічної безпеки підприємства повинне базуватися на двох основних платформах: економічній, при визначенні факторів оточуючого середовища, що впливають на тип організаційної структури служби економічної безпеки та її взаємовідносини з елементами загальної оргструктури підприємства; та юридично-процесуальній, при визначенні внутрішнього функціонального устрою служби економічної безпеки. Отже, концептуальними напрямами удосконалення формування служби економічної безпеки підприємства, як управлінської структури, у цих умовах автором пропонується вважати: по-перше, це інституційна трансформація системи економічної безпеки підприємства, яка припускає зміну інституційної матриці забезпечення економічної безпеки підприємства шляхом нового логічного поєднання таких складових як інститут ієрархічних відносин, інститут договірних відносин та інститут економічного інтересу; по-друге, включення у процес узгодження економічних інтересів інституту договірних відносин, сітка яких на підприємстві є по суті потужною альтернативною структурою управління, не обтяженою формальною відповідальністю, але у якій приймається та реалізується значна частина управлінських рішень щодо функціонування та розвитку підприємства; по-третє, підвищення ефективності служби економічної безпеки підприємства, у тому числі у сфері протидії конфліктності економічних інтересів, можливе лише за рахунок впровадження удосконалених форм організації діяльності та управління відповідно у самій службі безпеки. Авторське бачення щодо визначення таких удосконалених форм та шляхів їхнього запровадження у практичну діяльність вітчизняних підприємств полягає у наступному. Традиційний для вітчизняних підприємств лінійнофункціональний устрій управлінських структур, зокрема служб та відділів, у організаційній структурі не відповідає концепції удосконалення служби економічної безпеки підприємства. Авторська гіпотеза полягає в розумінні того, що служба економічної безпеки підприємства має утворювати внутрішню матричну структуру шляхом ситуаційного розподілу функціональних повноважень співробітників. При формуванні управлінських структур у системі економічної безпеки підприємства, з авторської точки зору, повинні застосовуватися різні типи структур для вирішенні різних типів завдань, які витікають з мета-напряму діяльності служби. Оргструктура служби економічної безпеки складається з двох частин, які повинні проектуватися по-різному. Фрагмент оргструктури, який реалізує охоронний мета-напрям, проектується за лінійно-функціональним типом устрою. Фрагмент, який реалізує захисний мета-напрям – за адаптивним типом устрою. Основою функціонування є стабільність – для управлінських структур охоронного напряму та динамічність – для управлінських структур захисного напряму. Автором запропоновано застосування матричного типу оргструктури для структур, що реалізують захисний мета-напрям. Головною відмінністю цього типу є відсутність постійного закріплення складу, структури та взаємозв’язків елементів, що є характерним для бюрократичного типу. Поєднання елементів є перманентним, пов’язаним із колом вирішуваних завдань у певний час і за конкретних обставин. Необхідність застосування такого типу представлення фрагменту служби економічної безпеки пов’язана із ідеологією захисного підходу забезпечення економічної безпеки підприємства. Наріжним каменем цього підходу є розуміння забезпечення економічної безпеки як ліквідації наслідків реалізованих загроз та попередження реалізації потенційних загроз. Таке розуміння зумовлює наявність великої кількості різноманітних загроз, з якими доводиться мати справу службі економічної безпеки підприємства. Загрози можуть проявлятися не постійно, не системно та не типово, що значно ускладнює їх передбачення та виробіток постійних алгоритмів та регламентів протидії. Для реалізації цієї ідеї автором пропонується концепція створення оперативної безпекової групи, яка являє собою ситуативне тимчасове організаційне поєднання фахівців у окрему групу з призначенням керівника. Головною ідеєю, що покладена у основу такої структури, є утворення групи на час вирішення певного завдання чи здійснення певного заходу. Група складається з фахівців постійних відділів служби економічної безпеки та фахівців інших департаментів, служб та відділів підприємства. Принциповою відмінністю концепту оперативних безпекових груп від концепту постійно діючих відділів та фахівців з постійними, жорстко закріпленими посадовими обов’язками, є орієнтація групи на виконання конкретного завдання, а не функції, у сфері економічної безпеки підприємства. Додатковою перевагою є те, що завдання, яке виконує оперативна група, може мати статус окремого проекту та реалізовуватися за ідеологією проектного підходу. Тобто створення групи та організація виконання певного завдання нею повинні мати вигляд логічного цілісного управлінського заходу, що поєднує у собі задачі, необхідні ресурси та час, потрібний на виконання задач. Натомість, реалізація проектного підходу у межах жорсткої лінійно-функціональної структури управління значно утруднена з причини негнучкості посадових обов’язків, прав та повноважень. Сукупність створених оперативних безпекових груп уособлюють матричний підхід до проектування структури управління служби економічної безпеки підприємства у частині реалізації захисного мета-напряму діяльності. Кожне окреме безпекозабезпечувальне завдання найбільш ефективно вирішується за рахунок включення до відповідної оперативної групи фахівців, найбільш потрібних та відповідних змісту завдання. Зважаючи на неймовірно велику кількість потенційно можливих різновидів безпекозабезпечувальних завдань на підприємстві, при провадженні захисної діяльності, матричних підхід дозволяє оптимально використовувати наявний кадровий та ресурсний потенціал системи економічної безпеки підприємства. Автором констатується, що метою створення та діяльності служби економічної безпеки підприємства на основі ситуаційного створення оперативних груп є усебічне, швидке та повне забезпечення економічної безпеки підприємства та здійснення ефективної взаємодії фахівців з різних підрозділів при виконанні обов’язків під час роботи у службі економічної безпеки підприємства, що надає низку переваг перед іншими формами взаємодії різних відділів і служби економічної безпеки в цілому.