Дисертації, спеціальність 081 – Право
Permanent URI for this collection
Browse
Browsing Дисертації, спеціальність 081 – Право by Subject "employee"
Now showing 1 - 2 of 2
Results Per Page
Sort Options
Item Особливості захисту конституційного права на працю в сучасних умовах(СНУ ім. В. Даля, 2026) Гребенар, О. В.; Hrebenar, O. V.Гребенар О.В. Особливості захисту конституційного права на працю в сучасних умовах. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2026. Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню правових механізмів захисту конституційного права на працю в умовах цифрової трансформації економіки, воєнного стану та європейської інтеграції України. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю адаптації традиційних інститутів трудового права до викликів платформної економіки, нестандартних форм зайнятості та гармонізації національного законодавства з acquis communautaire Європейського Союзу. Автором обґрунтовано системний характер взаємозв’язку конституційного права на працю з іншими фундаментальними правами людини та визначено найтіснішу кореляцію з правами на соціальний захист, освіту, гідність та справедливий суд. Розроблено авторську класифікацію концептуальних підходів до розуміння конституційно-правової природи права на працю, а саме: ліберальний, соціал-демократичний та інтегративний підходи. Доведено, що сучасна українська конституційна доктрина тяжіє до інтегративного підходу, який синтезує елементи різних теоретичних концепцій. Встановлено, що інституційна система суб’єктів захисту конституційного права на працю в Україні характеризується множинністю та функціональною диференціацією, де до основних суб’єктів належать судові органи, органи виконавчої влади, правозахисні інституції та міжнародні організації. Розроблено пропозиції про внесення змін до трудового законодавства України щодо посилення контрольних повноважень Державної служби України з питань праці, що передбачає доповнення положеннями про: 1) право Державної служби України з питань праці на негайне призупинення діяльності підприємства при виявленні грубих порушень охорони праці без судового рішення (на строк до усунення порушень); 2) збільшення розміру штрафних санкцій для роботодавців; 3) створення публічного реєстру роботодавців- порушників з обмеженням їх доступу до державних замовлень. Запропоновано внести зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та КЗпП України, передбачивши: створення спеціалізованих трудових судів як окремої ланки судової системи; скорочення строків розгляду трудових спорів до 30 днів для справ про невиплату заробітної плати та 60 днів для інших категорій; встановлення норми, що передбачає право працівника на звернення до суду без обмеження будь-ким строком щодо стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати незалежно від його працевлаштування на момент такого звернення. Визначена необхідність розширення повноважень Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у трудовій сфері шляхом внесення змін до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», надавши Омбудсмену: 1) право звертатися до суду в інтересах невизначеного кола працівників при виявленні масових порушень трудових прав; 2) обов’язковість розгляду органами державної влади подань Омбудсмена протягом 15 днів з наданням письмової відповіді; 3) можливість ініціювання дисциплінарних проваджень щодо посадових осіб органів влади, які систематично ігнорують трудові права громадян. Доведено, що значний сегмент рішень Конституційного Суду України присвячений зміцненню процедурних гарантій захисту трудових прав, що виражається у розширювальному тлумаченні поняття заробітної плати та включенні до нього всіх видів грошових виплат, у тому числі компенсації за вимушений прогул через незаконне звільнення. Наголошується, що такий прогресивний підхід сприяє більш ефективному захисту майнових інтересів працівників та забезпечує справедливе поновлення порушених трудових прав. Виявлено, що КСУ активно інтегрує міжнародні стандарти захисту трудових прав та компаративний досвід зарубіжних конституційних юрисдикцій у національну правозастосовну практику, що забезпечує гармонізацію українського трудового законодавства із сучасними європейськими стандартами та сприяє формуванню одноманітного правового простору у сфері захисту соціально-економічних прав. Встановлено, що систематизація судової практики з різних категорій трудових спорів виявила суттєву нерівномірність судових підходів до вирішення аналогічних правових питань, що детермінує необхідність уніфікації судової практики та розробки деталізованих роз’яснень вищими судовими інстанціями. Визначено, що цифровізація трудових відносин та інтенсивний розвиток нестандартних форм зайнятості формують принципово нові виклики для судової практики, що потребують кардинальної адаптації традиційних підходів до визначення сутнісних ознак трудових відносин та вироблення інноваційних критеріїв їхнього розмежування із цивільно-правовими договорами. Існуюча правозастосовна практика демонструє недостатню готовність судової системи до ефективного вирішення спорів, що виникають в умовах цифрової економіки. Окреслено, що існуючі процедурні особливості розгляду трудових спорів, що включають звільнення від судового збору та скорочені строки судового розгляду, загалом сприяють забезпеченню доступності правосуддя для суб’єктів трудових відносин, проте потребують подальшого концептуального вдосконалення з урахуванням сучасних соціально-економічних та технологічних викликів. Аргументовано, що пріоритетного розвитку потребує система альтернативних способів вирішення трудових спорів, включаючи медіаційні та арбітражні процедури, які мають значний потенціал для суттєвого розвантаження судової системи та забезпечення більш оперативного поновлення порушених трудових прав за одночасного збереження партнерських відносин між учасниками трудового процесу. Визначено, що медіативні процедури врегулювання трудових спорів мають істотні переваги перед традиційним державним судочинством, що виражаються у відсутності процесуальних обмежень щодо підсудності та термінів звернення за вирішенням спору, що значно розширює доступність даного механізму захисту трудових прав. Оперативність медіаційного процесу, зумовлена відсутністю необхідності збирання доказів, призначення експертиз та виклику свідків, дозволяє досягати компромісних рішень у найкоротші терміни, що особливо важливо для поновлення порушених трудових правовідносин. Запропоновано десять пріоритетних стратегічних напрямів оптимізації правового регулювання захисту трудових прав відповідно до орієнтирів європейської інтеграції, а саме: гармонізація законодавства шляхом транспозиції директиви ЄС; створення спеціалізованої системи трудового правосуддя; розвиток альтернативного вирішення трудових спорів; модернізація державного нагляду за дотриманням трудового законодавства; впровадження комплексної системи захисту від дискримінації; розширення регулювання колективних переговорів та посилення соціального діалогу; правове регулювання нестандартних форм зайнятості; цифровізація механізмів захисту трудових прав; забезпечення транскордонної мобільності та захисту прав працівників-мігрантів; розвиток системи безоплатної правничої допомоги у трудових спорах. Обґрунтовано, що ці стратегії утворюють цілісну систему модернізації правового регулювання, яка охоплює нормативні, інституційні, процесуальні та технологічні виміри захисту конституційного права на працю. Необхідність поетапного підходу до реалізації стратегій була встановлена шляхом визначення, як безпосередніх короткострокових пріоритетів (1-2 роки) - прийняття нового Трудового кодексу України, створення центрів медіації та посилення інспекції праці; середньострокових завдань (3-5 років) - формування спеціалізованих трудових судів, систематизація безоплатної правничої допомоги та цифрових платформ; так і довгострокової перспективи (5-10 років) - досягнення європейських орієнтирів щодо ефективності захисту трудових прав та рівня підтримки трудового законодавства. Також було наголошено, що для фінансової та економічної підтримки реформ необхідні як бюджетні кошти, так і ресурси міжнародної технічної допомоги, особливо в рамках Програми Східного партнерства з проєктами ЄС від Міжнародної організації праці. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять науково-теоретичний і практичний інтерес та можуть бути використані в таких напрямах: у науково-дослідній сфері – для подальшого розроблення загальнотеоретичних аспектів стосовно особливостей захисту конституційного права на працю та визначення основних механізмів і форм захисту даного права; у правотворчості – для формулювання пропозицій з метою вдосконалення законодавства, яке регулює питання захисту конституційного права на працю; у правозастосовній діяльності – в аспекті покращення практичної діяльності судових та позасудових органів під час розгляду справ про порушення конституційного права на працю; у навчальному процесі – матеріали дослідження можуть бути корисними при підготовці лекцій, методичних матеріалів, підручників і навчальних посібників, проведення занять для студентів юридичних спеціальностей з дисциплін «Теорія держави і права», «Конституційне право», «Трудове право», «Міжнародне право».Item Правове регулювання та захист трудових прав працівників у контексті цифровізації(СНУ ім. В. Даля, 2025) Котлярова, І. Ю.; Kotliarova, I. Yu.Робота присвячена дослідженню впливу цифрової трансформації на трудові відносини в Україні. Актуальність теми зумовлена глибокими змінами, які цифровізація вносить у сферу праці, створюючи нові виклики та ризики для працівників. Нові форми зайнятості, якот гігпраця, платформна зайнятість, дистанційна робота дають гнучкість, але водночас ставлять працівників перед загрозою нестабільності, відсутності соціальних гарантій та обмеження можливостей захисту своїх прав. Підкреслюється, що чинне національне трудове законодавство відстає від темпів технологічного прогресу та не повною мірою враховує нові формати трудових відносин, що сприяє правовій невизначеності та ускладнює ефективний правовий захист працівників у цифровому середовищі. В роботі визначено сутність і зміст ключових категорій, придатних для застосування в цифровому правовому середовищі. Подано авторські дефініції понять «цифровізація трудових відносин»; «цифрові трудові права»; «цифрові трудові обов’язки», «дистанційна робота», «цифрові платформи», що сприяє усуненню термінологічної невизначеності й закладає основу для подальшої кодифікації цифрових явищ у трудовому праві. Авторкою з’ясовано, що цифровізація праці виступає багатоаспектним і системоутворюючим процесом, який охоплює не лише зміну змісту трудової діяльності, а й трансформацію структури ринку праці та характеру правового регулювання трудових відносин, а також виокремлено три основні аспекти цифрової трансформації на ринку праці: 1) зміна природи та змісту праці; 2) структурна зміна ринку праці; 3) трансформація трудових відносин. Підкреслено, що ці зміни вимагають негайної адаптації законодавства та відповідних соціальних інститутів, що забезпечить створення адекватного правового поля, гарантуючи справедливість, безпеку та гідність у сфері праці. На основі аналізу досвіду міжнародного регулювання трудових відносин, зазначається, що цифрова економіка впливає на класичний розподіл суб’єктного складу трудових правовідносин «працівник–роботодавець», змінюючи найменування працівника на сторону конкретної угоди – фрілансер, підприємець, самозайнята фізична особа, незалежний виконавець, тощо. Авторка робить висновок, що наразі українське законодавство тяжіє до створення нової категорії «працівники інтернетплатформ (цифрових платформ)», включивши їх до сфери дії трудового права та одночасно розробляючи специфічні норми, які враховують особливості праці на таких цифрових платформах. Саме такий підхід дає змогу зберегти принцип єдності та диференціації галузі національного трудового права. Доведено, що особливістю цифрових трудових правовідносин є те, що вони реалізуються в особливому віртуальному середовищі, на цифрових платформах, без реальної (або за обмеженої) комунікації сторін трудових правовідносин, що вимагає від працівників та роботодавців, крім професійних, наявності інформаційних знань та умінь, а також забезпечення їх безпечного інтернетспівробітництва та здійснення цифрових трудових прав. У дослідженні представлена класифікація цифрових правовідносин у сфері праці за різними підставами. Залежно від обсягу використання інструментів цифровізації виокремлено правовідносини: а) які доповнюють, за допомогою цифрових інструментів, класичні трудові правовідносини (наприклад, шляхом використання електронних трудових книжок або електронного цифрового підпису), б) щодо безпосереднього здійснення прав та обов’язків суб’єктів в процесі виконання трудової функції у віртуальному середовищі, коли взаємодія сторін здійснюється віддалено, без фізичного контакту, який замінюють цифрові технології. В залежності від періоду зайнятості сторін трудового договору у віртуальному середовищі: а) цифрові трудові правовідносини, які пов'язані із застосуванням виключно дистанційної (віддаленої) праці працівник та роботодавець укладають угоду про дистанційну роботу на постійній основі; б) змішані трудові правовідносини, які передбачають чергування роботи в офісі з віддаленою працею, в тому числі до цієї групи включаються ситуації, коли віддалена робота застосовується без урахування бажання працівника (тимчасове переведення працівника у виняткових випадках). У дисертації обґрунтована необхідність створення правової основи для регулювання дистанційної роботи, цифровізації робочого часу та права на відключення в Україні. Авторка вважає необхідним внесення змін до чинного КЗпП України шляхом закріплення на законодавчому рівні права на відключення, а також визначення чітких санкцій за його порушення. Зміни до КЗпП України можуть бути сформульовані як частини статті наступним чином: «Ч.1. Працівник має право не виконувати робочі обов'язки та не підтримувати зв'язок з роботодавцем поза межами встановленого робочого часу, якщо інше не передбачено трудовим договором або колективною угодою. Ч.2. Роботодавець зобов'язаний забезпечити реалізацію права працівника на відключення шляхом: встановлення чіткого робочого графіка; утримання від вимог щодо виконання працівником робочих завдань поза робочим часом, за винятком випадків, передбачених законодавством або договором; розробки та впровадження політики щодо права на відключення, яка включає правила використання робочих комунікацій поза робочим часом та визначає випадки, коли це може бути необхідно. Ч.3. Залучення працівника до виконання робочих обов'язків поза встановленим робочим часом допускається лише у випадках: надзвичайних ситуацій, що вимагають негайного втручання; інших випадках, передбачених законодавством або трудовим договором. Ч.4. У разі порушення права на відключення працівник має право звернутися до органів державного нагляду за дотриманням трудового законодавства або до суду для захисту своїх прав та отримання компенсації. Ч.5. За порушення права працівника на відключення роботодавець несе відповідальність відповідно до чинного законодавства». Також авторка узагальнила розуміння поняття права на відключення та вказала, що регулювання цього права за своєю суттю має встановити три основні елементи: 1) обмеження робочого часу (на рівні трудового законодавства); 2) право на відпочинок (перерви, щоденні та щотижневі відпочинки, щорічна відпустка); 3) право на приватність (на рівні конституційного та трудового законодавства). Авторка доводить необхідність чіткого формулювання та законодавчого закріплення інших цифрових трудових прав та гарантій для захисту працівників від неправомірного використання цифрових технологій, зокрема, права на прозорість алгоритмів оплати, права на інформацію про алгоритмічний моніторинг, права на цифрову приватність та захист персональних даних, права на захист від дискримінації, спричиненої алгоритмічними рішеннями роботодавця, тощо. Ці права є новими для українського правового поля, але вони активно реалізуються працівниками у європейських країнах, досвід яких має бути цікавим та корисним для вітчизняної правозастосовчої практики. Акцентується на доцільності встановлення відповідальності роботодавця за порушення норм цифрової трудової етики. В роботі вказується на необхідність закріплення у трудовому законодавстві України визначення цифрових трудових прав «як сукупності прав працівників, пов’язаних із використанням цифрових технологій у процесі виконання трудових функцій» та цифрових трудових обов’язків «як комплексу зобов’язань працівників, що включає дотримання норм кібербезпеки, відповідальне використання цифрових ресурсів та комунікаційних платформ, забезпечення коректної взаємодії з алгоритмічними системами управління працею». З метою забезпечення правової визначеності у сфері цифровізації праці та робочого часу, авторка вважає за доцільне: а) розробити механізми цифрового обліку робочого часу для дистанційних працівників з обов’язковими стандартами щодо захисту персональних даних; б) встановити мінімальні вимоги до компенсації витрат на віддалену роботу, що забезпечить рівні умови праці та підвищить продуктивність; в) визначити межі використання цифрових інструментів моніторингу праці та робочого часу працівників для запобігання порушенням їх права на конфіденційність. Авторка пропонує і інші зміни до чинного КЗпП України, які стосуються кількох його глав та спрямовані на комплексне регулювання нових цифрових трудових відносин. Основні пропозиції включають: розширення сфери регулювання для включення цифрових трудових прав, обов'язків та питань алгоритмічного управління; захист прав працівників в умовах цифрової зайнятості, зокрема, захист персональних даних та обмеження цифрового контролю; регулювання нових форм праці (наприклад, дистанційної) та оплати праці; захист прав працівників на цифрових платформах, включаючи визначення статусу цифрових профспілок. Авторка обґрунтувала позицію, що професійна перепідготовка є одним із ключових викликів сучасного етапу цифрової трансформації як для України, так і для країн ЄС. Швидка цифровізація економіки та автоматизація створюють ризик цифрової нерівності та розрив між навичками працівників і потребами ринку праці. Зазначається, що для вирішення цієї проблеми необхідний комплексний підхід, що передбачає: активну державну політику щодо навчання впродовж життя (lifelong learning), співпрацю між урядом, освітою та бізнесом, а також фінансову підтримку програм перепідготовки. Зроблено висновок, що професійна перепідготовка постає не лише як інструмент індивідуальної адаптації до нових умов, але і як стратегічна передумова економічної стабільності та конкурентоспроможності держави у цифрову епоху. У дисертації доведено, що судовий захист у сфері цифрових трудових відносин відіграє не лише компенсаторну (відновлення порушених прав), а й нормативну роль, тобто має подвійний характер. Він активно формує правозастосовну практику, встановлюючи прецеденти для нових стандартів. Це свідчить про те, що суди не обмежуються тлумаченням чинних норм, а виконують активну, еволюційну та стратегічно важливу функцію у розвитку трудового права в умовах цифрової трансформації. Авторка підкреслює стратегічну роль судової влади у забезпеченні справедливості та гідності працівників у цифрову епоху Аргументована позиція, що для ефективного захисту працівників у нових умовах цифрової економіки профспілки мають не лише зберегти класичні форми діяльності, а й адаптувати свої методи до реалій нетипової зайнятості. Йдеться про пошук нових форматів представництва та захисту прав, включно зі створенням цифрових профспілок, здатних охоплювати працівників дистанційної та платформної економіки, забезпечуючи їх залучення до колективних переговорів і механізмів соціального діалогу. Міжнародні зусилля, зокрема діяльність ЄС та МОП, вже привели до значних регулятивних зрушень, таких як ухвалення Директиви ЄС про платформну зайнятість та резолюції МОП щодо розробки глобальних стандартів в цій сфері. Зазначається, що міжнародна співпраця та тиск профспілкового руху є ключовими для формування нової правової бази, яка буде захищати працівників цифрової економіки. Акцентовано, що у цифровому середовищі громадські організації та правозахисні групи відіграють важливу роль, доповнюючи діяльність профспілок шляхом надання безоплатної правничої допомоги, проводячи адвокаційні кампанії, підвищуючи обізнаність працівників про їхні цифрові трудові права та сприяючи міжнародному діалогу. В умовах цифровізації праці така синергія професійних спілок, громадських ініціатив і міжнародних інституцій є необхідною передумовою створення ефективної, сучасної системи захисту прав працівників, яка відповідала б викликам глобалізованого ринку та потребам цифрової епохи. Сформульовані в процесі дослідження висновки й отримані результати можуть бути використані: у науководослідницькій сфері – для подальших теоретичних напрацювань з питань правового статусу працівника в умовах цифровізації трудових відносин, розвитку концепції цифрових трудових прав і обов’язків, а також при дослідженні нових тенденцій на ринку праці, пов’язаних із цифровою економікою; в освітньому процесі – при викладанні навчальних дисциплін зі спеціальності 081/D8 «Право» (таких як «Трудове право та право соціального забезпечення», «Правове регулювання трудових та процесуальних трудових відносин», «Правове забезпечення цифрової економіки», тощо), для підготовки відповідних лекцій, методичних матеріалів, а також у розробці нових спецкурсів, навчальних програм і підручників, присвячених проблематиці трудових прав у цифрову епоху; у правотворчості – в діяльності з підготовки змін та доповнень до чинних нормативноправових актів у сфері праці. Висновки та конкретні законодавчі пропозиції дисертації можуть бути використані при опрацюванні проєкту нового Трудового кодексу України, розробці спеціальних законів чи підзаконних актів щодо дистанційної роботи, гігекономіки, захисту персональних даних працівників, алгоритмічного управління працею тощо; у правозастосуванні – органами державної влади, місцевого самоврядування, судами та іншими суб’єктами, що забезпечують реалізацію і захист трудових прав. Результати дослідження можуть стати підґрунтям для підготовки роз’яснень, методичних рекомендацій щодо застосування трудового законодавства в умовах цифровізації, а також бути враховані при розгляді трудових спорів, пов’язаних із нетиповими формами зайнятості чи порушеннями прав працівників у цифровому середовищі.