Дисертації, спеціальність 081 – Право
Permanent URI for this collection
Browse
Browsing Дисертації, спеціальність 081 – Право by Title
Now showing 1 - 2 of 2
Results Per Page
Sort Options
Item Правове регулювання управління соціальною сферою об'єднаних територіальних громад в умовах децентралізації(СНУ ім. В. Даля, 2025) Панов, І. В.Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2025. У роботі здійснено комплексний аналіз та оцінка правового регулювання управління соціальною сферою в об'єднаних територіальних громадах (ОТГ) у контексті децентралізації влади в Україні. Розглянуті основні проблеми та виклики, що виникають у процесі передачі повноважень і ресурсів від державної влади до місцевих громад. Представлені концептуально нові підходи до організації функціонування органів місцевого самоврядування (ОМС), які базуються на інтеграції європейських стандартів, адаптації міжнародного досвіду та розробці національних механізмів. У досліджені здійснено історико-правовий аналіз еволюції ідеї децентралізації влади від античності до сучасності, що дозволило простежити закономірності її розвитку на різних історичних етапах. Доведено, що децентралізація є ключовим елементом демократизації управління, що забезпечує баланс між центральною владою та автономією місцевих громад. Удосконалено підходи до періодизації розвитку концепцій децентралізації, що включають 3 етапи: формування (кінець XIX – середина XX ст.), закріплення в міжнародному праві (друга пол. XX ст.) та сучасний етап (XXI ст.). Розвинено ідею інтеграції інноваційних форм децентралізації, таких як деволюція та дивестування, як основи ефективного управління. Серед форм виокремлено також деконцентрацію та делегування. Удосконалено класифікацію типів децентралізації, серед яких представлено політичну, адміністративну та фінансову децентралізацію. 3 Визначено основні моделі децентралізації влади – англосаксонську (загального права), яка забезпечує високий рівень автономії місцевих громад та романо-німецьку (континентальну), що гармонійно поєднує місцеве самоврядування із державним контролем - доведено, що формування моделей децентралізації влади обумовлено специфічними історичними, економічними та політичними умовами розвитку держав. Автор пропонує власне визначення децентралізації як процесу перерозподілу владних повноважень між центральними та місцевими органами влади, спрямованого на забезпечення ефективності управління, адаптивності рішень до локальних потреб, на принципах прозорості та підзвітності діяльності ОМС. Автором проведено дослідження процесу імплементації європейських стандартів автономії громад, прозорості управління та доступності послуг у контексті реформування українського законодавства відповідно до положень Європейської хартії місцевого самоврядування. Доведено, що впровадження принципів Європейської хартії МС, таких як субсидіарність, фінансова автономія та демократичний контроль, є важливим етапом у забезпеченні сталого розвитку громад. Розвинено поняття європейських стандартів децентралізації через їх інтеграцію в систему правових актів України. Запропоновано авторське визначення поняття «європейські стандарти децентралізації» через систему принципів (субсидіарності, автономії, фінансової самостійності), що закріплені у правових актах, таких як Європейська хартія МС, і спрямовані на забезпечення демократичного управління на місцевому рівні. Обґрунтовано необхідність гармонізації українського законодавства з європейськими нормами для підвищення ефективності управління соціальною сферою об'єднаних територіальних громад. Здійснено порівняльний аналіз досвіду проведення реформи децентралізації в країнах Східної Європи, таких як Румунія, Словаччина, Республіка Молдова та Литовська Республіка, що дозволило визначити ключові правові моделі 4 децентралізації. Удосконалено підходи до аналізу правових моделей децентралізації, які можуть бути адаптовані до українських умов. В роботі досліджені особливості функціонування системи соціального захисту населення в площині децентралізації МС. Автор приходить до висновку, що система соціального захисту в умовах децентралізації - це сукупність заходів, інструментів і механізмів, спрямованих на забезпечення соціальних гарантій населенню, що реалізується через інтеграцію зусиль центральної та місцевої влади за принципом субсидіарності. Автор акцентує на тому, що децентралізація дозволяє адаптувати соціальні послуги до потреб конкретних громад, підвищуючи їх ефективність і доступність. Автор вводить поняття «архітектоніка децентралізації системи соціального захисту», яке вперше детально досліджується в українській правовій науці. Запропоновано авторське визначення «архітектоніка децентралізації системи соціального захисту» - це інтегрована багаторівнева система, яка об’єднує функціональні, адміністративні, фінансові та ресурсні компоненти, спрямовані на забезпечення стабільності й адаптивності соціальної сфери на рівні територіальних громад. Основними елементами архітектоніки децентралізації соціального захисту автор пропонує вважати: а) принципи: субсидіарність, прозорість, підзвітність; б) механізми: моніторинг, контроль, стратегічне планування; в) ресурси: кадрові, матеріальні, фінансові. У роботі детально розкрито теоретико-правові аспекти компетенції ОМС в управлінні соціальною сферою. Автор звертає увагу на складну багатокомпонентну природу компетенції, її правове визначення, структурні елементи та принципи розподілу, що є основою ефективного функціонування місцевого самоврядування. Досліджені категорії «повноваження», «компетенція», «функції» ОМС в управлінні соціальною сферою ОТГ. Автор пропонує нове визначення компетенції як юридичної категорії, підкреслюючи її динамічний характер у контексті реформ децентралізації. Новизна визначення полягає у розширеному тлумаченні компетенції як інструмента не лише адміністративного, але й соціального управління, що враховує специфіку місцевих громад. 5 Автор надає оригінальну класифікацію компетенції ОМС за декількома критеріями: а) за характером: власна та делегована компетенція; б) за функціональною спрямованістю: соціальна, економічна, екологічна; в) за рівнем впливу: стратегічна та оперативна компетенція. Наведена класифікація дає змогу чіткіше визначати пріоритети діяльності ОМС залежно від специфіки громади та їхніх потреб. Автор підкреслює, що компетенція ОМС передбачає не лише права, а й відповідальність, зокрема юридичну за порушення законодавства та суспільну відповідальність за невиконання очікувань громади. Автор наголошує на необхідності врегулювання механізмів юридичної відповідальності, особливо в умовах конфліктних ситуацій або порушення прав громадян. Висвітлюючи особливості реалізації повноважень ОМС у сфері соціального захисту в умовах дій надзвичайних режимів запропоновані авторські визначення: «повноваження ОМС у сфері соціального захисту», «соціальний захист в умовах надзвичайних режимів», «кризові повноваження місцевого самоврядування», «адаптивність соціального захисту». Автором запропоновано внести зміни до ЗУ «Про місцеве самоврядування» шляхом доповнення Закону Главою «Діяльність органів місцевого самоврядування в умовах надзвичайних правових режимів», яка чітко визначатиме кризові повноваження, функції та обов’язки ОМС в умовах надзвичайних ситуацій. Обґрунтована доцільність закріплення у цій Главі переліку повноважень ОМС, чітких обов’язків щодо забезпечення соціального захисту населення, включаючи розміщення евакуйованих осіб, організацію отримання та розподілу гуманітарної допомоги, а також встановлення правил взаємодії з органами державної влади, громадськими організаціями та міжнародними партнерами. В роботі проведено правовий аналіз надання соціальних послуг у сфері охорони здоров’я та освіти в умовах децентралізації. Розкрито сучасний стан правового регулювання цих сфер та визначено перспективи їх удосконалення в контексті передачі повноважень ОМС. 6 Вперше запропоновано авторські визначення понять «децентралізація у сфері охорони здоров’я» та «децентралізація в сфері освіти». Доведено, що децентралізація сприяє підвищенню доступності, адаптивності та ефективності соціальних послуг. Удосконалено підходи до регулювання правовідносин у сфері надання медичних та освітніх послуг, зокрема щодо фінансової автономії територіальних громад і взаємодії державного та приватного секторів у підтримці інфраструктури. У сфері охорони здоров’я визначено механізми адаптації медичних послуг до потреб населення, які забезпечують право громадян на охорону здоров’я, закріплене статтею 49 Конституції України. Розвинена думка про важливість локалізації послуг, що дозволяє ефективно реагувати на виклики, зокрема під час воєнного стану. У сфері освіти обґрунтовано необхідність фінансової автономії громад та розвитку опорних шкіл, які забезпечують доступ до якісної освіти мешканцям віддалених територій. Автором проаналізовано та удосконалено механізми передачі відповідальності за управління, фінансування та організацію освітніх закладів від центральних органів до ОМС. Запропоновано конкретні зміни до чинного законодавства, спрямовані на вдосконалення нормативних актів, забезпечення рівного доступу до соціальних, освітніх та медичних послуг, підвищення прозорості й ефективності функціонування місцевого самоврядування. Запропоновані зміни передбачають конкретні механізми для фінансування, моніторингу й контролю якості послуг на рівні територіальних громад. Сформульовані в процесі дослідження висновки й отримані результати можуть бути використані: - у науково-дослідних цілях – як основа для подальшого дослідження системи місцевого самоврядування та її елементів; - у правотворчій діяльності – при вдосконаленні адміністративного та конституційного законодавства, як доктринальна основа для проведення адміністративної реформи щодо децентралізації публічної влади; 7 - у навчальному процесі – у процесі підготовки навчальних матеріалів з дисциплін «Адміністративне право», «Муніципальне право», «Трудове право та право соціального забезпечення»; - у правозастосуванні – у практичній діяльності місцевих органів влади та в судовій практиці.